імунітет

імуніте́т

-у, ч.

1》 мед., біол. Несприйнятливість організму до збудників заразних хвороб, до отруєння; стійкість організму проти зараження, отруєння.

Активний імунітет — імунітет, який виникає внаслідок імунної відповіді організму на введення антигену.

Гуморальний імунітет — імунітет, зумовлений наявністю певних біологічно активних речовин.

Набутий імунітет — імунітет, що розвивається внаслідок перенесеної інфекції або імунізації, має сувору специфічність і не передається спадково.

2》 Виключне право не підлягати деяким загальним законам, що надається особам, які посідають особливе місце в державі.

|| Звільнення дипломатичних працівників від деяких правових норм тієї держави, в якій вони акредитовані.

Депутатський (парламентський) імунітет — недоторканність депутатів парламенту, а іноді й інших представницьких органів влади.

Податковий імунітет — звільнення від сплати податків деяких юридичних чи фізичних осіб згідно з національним або міжнародним правом.

Президентський імунітет — недоторканність президента як глави держави; означає, що його не можна арештувати, затримати, притягнути до судової відповідальності на час обіймання своєї посади.

Суверенний імунітет — доктрина, згідно з якою суверенна держава не може переслідуватися у судовому порядку, а на її кошти не може бути накладений арешт.

Судовий імунітет — недоторканність судів як носіїв судової влади.

Тканинний імунітет — несприйнятливість тканини до ураження певними мікроорганізмами.

Значення в інших словниках

1. імунітет — (до хвороб) стійкість, несприйнятливість; (посла) недоторканність.  Словник синонімів Караванського
2. імунітет — Стійкість організму до інфекції, або отруєння токсичними речовинами.  Словник термінів з агрофітоценології
3. імунітет — [імун'ітет] -ту, м. (на) -т'і  Орфоепічний словник української мови
4. імунітет — 1. (мед.) хворобоопір, відпорність 2. (правнич.) недоторкальність, схоронність  Словник чужослів Павло Штепа
5. імунітет — рос. иммунитет (від латин. immunitas (immunitatis) — звільнення, свобода) — виключне право не підлягати деяким загальним законам, що надається особам, які посідають особливе становище в державі.  Eкономічна енциклопедія
6. імунітет — імуніте́т іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
7. імунітет — імуніте́т [від лат. immunitas (immunitatis) – звільнення, свобода] 1. Несприйнятливість організмів до збудників інфекційних хвороб та впливу деяких отрут. Розрізняють І. природний, що є стійкою видовою ознакою, та І.  Словник іншомовних слів Мельничука
8. імунітет — I 1 привілей, наданий монархом феодальному володареві, на підставі якого населення підвладних земель повністю або частково звільнялося від сплати державних податків чи вилучалося з-під юрисдикції монарха; 2. і.  Універсальний словник-енциклопедія
9. імунітет — ІМУНІТЕ́Т мед., біол., НЕСПРИЙНЯ́ТЛИВІСТЬ, ІМУ́ННІСТЬ. Фітонциди — головна "цілюща сила" самих рослин, один з факторів їх природного імунітету (несприйнятливості до заразних хвороб) (з журналу)  Словник синонімів української мови
10. імунітет — Імуніте́т, -ту, -тові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. імунітет — ІМУНІТЕ́Т, у, ч. 1. мед., біол. Несприйнятливість організму до збудників заразних хвороб, до отруєння; стійкість організму проти зараження, отруєння.  Словник української мови в 11 томах