канон

(грец. < семітської — міра довжини)

Сукупність обов'язкових до виконання художніх засобів і прийомів. Широко застосовувалась в архітектурі й монументальному мистецтві Стародавнього Сходу, Античності, Середньовіччя; в європейській культурі XVII–XVIII ст. поняття К. пов'язано з нормативним академічним мистецтвом.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. канон — I у християнстві: 1. правило віри та релігійної практики; 2. центр. частина богослужіння, звана також Євхаристійною Молитвою; 3. правні приписи кодексу канонічного права; також офіційне зібрання св. книг у т.зв. релігіях книг. Універсальний словник-енциклопедія
  2. Канон — див. Каноник Словник церковно-обрядової термінології
  3. канон — РЕЛ. догмат, правило; П. невідхильний закон <�норма>; Ц. <�святкова> пісня. Словник синонімів Караванського
  4. канон — ПРА́ВИЛО (те, чим звичайно керуються у праці, поведінці, співжитті тощо), ЗАСА́ДА, НО́РМА, ПРИ́ПИС, ПРИПИСА́ННЯ рідше, ПРО́ПИС рідше, ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт., У́ЗУС книжн., РЕ́ГУЛА заст.; ЗАКО́Н, ЗА́ПОВІДЬ, ВИМО́ГА, КАНО́Н церк., книжн., УСТАНО́ВА заст. Словник синонімів української мови
  5. канон — • канон - термін, який уживається для означення нормативних правил, моделей, що діють у різних галузях сусп. свідомості і на певних істор. етапах виступають зразком досконалості і критерієм худож. цінності. Культовий характер має система... Українська літературна енциклопедія
  6. канон — -у, ч. 1》 церк. Правило чи догмат із питань віри або виконання релігійних обрядів і т. ін., установлені найвищою церковною владою як закон. 2》 перен., книжн. Твердо встановлене правило, усталена норма. 3》 церк. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. канон — Закон (церковний) Словник чужослів Павло Штепа
  8. канон — кано́н (грец. κανών – палиця, переносно – правило, норма) 1. Твердо встановлене правило, норма. 2. Художній твір, що служить нормативним зразком, панівна форма в мистецтві будь-якого періоду, яка зумовлює певну композицію, систему пропорцій тощо. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. канон — кано́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  10. канон — (гр. kanon — лінійка, правило, зразок) — 1. Багатоголосний твір, де всі голоси виконують мелодію провідного, вступаючи за чергою; перший голос називається пропостою, інші, які імітують пропосту — риспостами. Словник-довідник музичних термінів
  11. канон — [канон] -ну, м. (на) -н'і, мн. -ние, -н'іў Орфоепічний словник української мови
  12. канон — Церковний піснеспів Словник застарілих та маловживаних слів
  13. канон — КАНОН (грецьк. κανών — палиця, переносно — правило, норма, зразок) — в широкому розумінні — правило або система правил будь-якого виду людської діяльності. В європейській культурі поняття "К. Філософський енциклопедичний словник
  14. канон — КАНО́Н, у, ч. 1. церк. Правило чи догмат із питань віри або виконання релігійних обрядів і т. ін., установлені найвищою церковною владою як закон. [Мартіан:] Дозволь покликати моїх дітей, сам розпитай їх про науку віри — я їх учив, як наш канон велить (Л. Словник української мови в 11 томах