простір

Одна з об'єктивних форм існування всіх речей, так само як і час. Уявлення щодо П. і часу змінювались на протязі історії людства, відображаючи складні процеси пізнання світу, образне сприйняття якого безпосередньо віддзеркалювалось в архітектурі та образотворчому мистецтві. Тобто простір в архітектурі це не просто проміжок між внутрішніми стінами і простінками у споруді або між окремими будівлями, штучне середовище призначене для життєдіяльності людини і суспільства, це не елементарний ілюзорний геометричний феномен в живопису і графіці, а передовсім складна форма розуміння дійсності, котра наочно ілюструє історію людського бачення світу, місця Людини у Космосі. На протязі багатьох тисячоліть розвитку людства сформувались низка видів, серед яких:

~ абстрактний (несумірний, раціональний) — позбавлений наочної можливості конкретних вимірювань. На відміну від зображень за допомогою прямої перспективи, де однакові за розмірами предмети показані зменшеними при віддаленні від глядача, в японському живопису кожна фігура, кожен предмет, незважаючи на реальність зображення складає свій просторовий клаптик, існують самі по собі і у сумі не дають ніякого уявлення ні про розміри, ні про відстані. Подібне явище спостерігається і при зворотній перспективі, яку вживали у Середньовіччі. П. а. в архітектурі формується внаслідок того, що внутрішнє середовище здається залишком якогось більшого, яке витиснуто масою, як це мало місце у колонних залах Стародавнього Єгипту, Ахеменідського Ірану або мусульманського Сходу. Внаслідок людина здається загубленою у такому просторі або відчуває себе перенесеною в інший світ, чим користувались зокрема зодчі Візантії у ранній період. Відсутність просторових орієнтирів спостерігалось і в готичних храмах з пануванням ліній і нервюрних склепінь, незважаючи на насиченість інтер'єра статуями. Останні через лінеарність, вихор одягу втрачали розмірність частин людського тіла, природну масштабність і посилювали містицизм загального художнього образу.

~ конкретний (сумірний, раціональний) — загальне середовище або його частини, яке уявляються спроможними і зрозумілими для реальної дії пересічної людини. В архітектурі таким є зокрема П. античності, раннього ренесансу, де спостерігається ясність просторових відрізків, їх масштабна розмірність відносно людини. Навіть ілюзорні розписи тих часів, які зорово розширяли межі П., не втрачають конкретики, бо зображення здаються перенесеними в сучасне середовище, у котрому міг би діяти і глядач. Такого ж докладного розгляду заслуговують П., притаманні образотворчому мистецтві і архітектурі: аналітичний і диференційований, висотний і широтний, динамічний і статичний, косний (примітивний) і апріорний, конечний і нескінчений, поздовжній (лонгитудинальний) і поперечний (латитудинальний), живописний і пластичний, а також ілюзійний, інтегральний, синтетичний та цілісний.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. простір — (вільна частина якоїсь поверхні) ширина, обшир, дозвілля, довкілля. Словник синонімів Полюги
  2. простір — про́стір іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. простір — Просторінь, обшар, поет. шир; (землі) територія, площа, терен; П. розмах, воля, роздолля; (під що) вільне місце; просторище, просторість, просторовисько. Словник синонімів Караванського
  4. простір — I обшир, привілля, просторище, просторінь, розгін, роздоли, роздолля, розліг, розлоги, розложище, розшир II див. далечінь Словник синонімів Вусика
  5. простір — [прос'т'ір] простору, м. (на) простор'і, мн. просторие, простор'іў Орфоепічний словник української мови
  6. простір — простору, ч. 1》 тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2》 Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. простір — хохл. (простор) обшир обшир, розлоги, розліг, широчінь, див. роздолля Словник чужослів Павло Штепа
  8. простір — ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч. 1. тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. На кілька хвилин він [Олександр Іванович] скам'янів, як __?, і почуття часу та простору покинуло його (Б. Словник української мови у 20 томах
  9. простір — I множина довільних об'єктів (точок, функцій, векторів, чисел і т. п.), між якими визначена певна відповідність (напр., відстань); такі об'єкти називаються елементами або точками цього п.; напр., лінійний п., декартовий п., метричний, топологічний. Універсальний словник-енциклопедія
  10. простір — див. простір і час Філософський енциклопедичний словник
  11. простір — БЕЗМЕ́ЖЖЯ (безмежні простори), БЕЗМЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗБЕРЕ́ЖЖЯ, БЕЗБЕРЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗКОНЕ́ЧНІСТЬ, БЕЗКРА́ЙНІСТЬ, БЕЗКРА́ЇСТЬ, БЕ́ЗМІР, БЕЗМІ́Р'Я, БЕЗМІ́РНІСТЬ, НЕОГЛЯ́ДНІСТЬ, НЕОЗО́РІСТЬ, НЕОСЯ́ЖНІСТЬ, БЕЗКІНЕ́ЧНІСТЬ рідше, БЕ́ЗКРАЙ рідко; МО́РЕ, ОКЕА́Н (чого... Словник синонімів української мови
  12. простір — Про́стір, -тору; -тори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. простір — ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч, 1. тільки одн., філос. Одна з основних об’єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. Словник української мови в 11 томах
  14. простір — Простір, -тору м. 1) Просторъ. Рівняєш ратаєві ниву і простором благословляєш. К. Псал. 144. Душа потребує простору, жада волі. Св. Л. 294. Свободное, незанятое мѣсто. Приймаю солому з току, бо син привезе снопи, — щоб був простір. Рк. Левиц. 2) и ми. Пространство. Словник української мови Грінченка