простір

БЕЗМЕ́ЖЖЯ (безмежні простори), БЕЗМЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗБЕРЕ́ЖЖЯ, БЕЗБЕРЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗКОНЕ́ЧНІСТЬ, БЕЗКРА́ЙНІСТЬ, БЕЗКРА́ЇСТЬ, БЕ́ЗМІР, БЕЗМІ́Р'Я, БЕЗМІ́РНІСТЬ, НЕОГЛЯ́ДНІСТЬ, НЕОЗО́РІСТЬ, НЕОСЯ́ЖНІСТЬ, БЕЗКІНЕ́ЧНІСТЬ рідше, БЕ́ЗКРАЙ рідко; МО́РЕ, ОКЕА́Н (чого, який — якась площина, частина простору, що видається безмежною). Звучала дивна музика, а над морем клуботіли такі ж казкові хмари. І все звучало захватом безмежжя, безкрайності (О. Довженко); Але більшість козаків.. мріяла про власний хутір та родинне кубло десь у зеленій безмежності Дикого Поля (З. Тулуб); І земля її стрічала Хлібом, свистом солов'їним, Хмар веселим безбережжям, Морем росяних лугів (А. Малишко); Повітря небосхилу вібрує, світлими ріками тече-перетікає з безконечності в безконечність (О. Гончар); Інженер крикнув удруге і знов почув жадану відповідь: ліворуч, ззаду й праворуч. Попереду болото таємниче мовчало, доводячи свою безкраїсть (І. Багмут); Кого зористий не чарує світ? Куди ж то очі, повні сліз, звертаєм, Чи горе нам, чи щастя шле привіт? — Ах, в безмір сей, що небом називаєм (У. Кравченко); Комаха відірвалась од шибки, з дзвоном полетіла в світ і темною краплиною зникла у його безмір'ї (М. Стельмах); Тепер перед очима одноманітний, випалений сонцем, рудий степ, жалюгідний у своїй убогості, величний своєю неоглядністю (Ю. Збанацький); Чубенко їхав тишею, як містом, будинки тиші стриміли у високу неозорість (Ю. Яновський); Яка величність і неосяжність — Ця безліч зоряних світів! (М. Вороний); Вслухаюсь в ніч. Струною в безкінечність Заледеніла тиша простяглася (М. Рильський); "Вітрило, вітроньку, вітрисько, В небесні безкраї лети.." (А. Малишко); Пшеничний океан хлюпав жовтими бурунами за обрій (О. Донченко). — Пор. 1. про́стір.

ПРО́СТІР (вільна, велика частина земної, водної поверхні або повітря), ПРО́СТОРІНЬ, ШИРОЧІ́НЬ, ШИРИНА́ рідше, РО́ЗМАХ, РОЗЛО́ГИ, О́БШИР, ШИР рідше, РО́ЗШИР рідше, ДОЗВІ́ЛЛЯ розм., ПРОСТО́РИЩЕ розм., ПРИВІ́ЛЛЯ (ПРИЗВІ́ЛЛЯ) перев. поет., ПРОСТО́РА діал. Розгорнулись розкидані в безладді на широкому просторі горби, пригорки, сугорби, розлогі переярки (І. Нечуй-Левицький); "Хелло!" — десь далеко на безмовній лінії свистав шугастий вітер.., кілька секунд необжитий, незалюднений простір над північною півкулею давав їй знати про себе (О. Забужко); — Дивлюсь оце, пане, на небо, .. і мені страшно стає від тої безмежної просторіні (Вал. Шевчук); Машина мчить краєм степу, звідки на всю широчінь видно морську затоку і скелю крейсера, що видніє в сліпучій далечі (О. Гончар); Він сам не пам'ятає, коли і як та чудова краса очарувала його своєю безмірною глибиною, безкраєю шириною (Панас Мирний); Після карпатських пейзажів, де стиснуті шапки гір зменшують віддаль неба од землі, вражає і розмах засніженої рівнини, і голуба височінь (М. Стельмах); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти? ..А ці розлоги, що розкинулись ген-ген за горами та долинами, скільки оком захопиш! ..Адже то панське!.. (М. Коцюбинський); Дороги відкривали нам нові й нові обшири землі (А. Хорунжий); Солону шир морів в жадобі й марнім сні Три роки пінив він і напинав вітрила (переклад М. Зерова); Я довго так її шукав На розширі полів (А. Малишко); Краще йди в темний гай, у зелений розмай, Або в поле, де вітер гуляє, На дозвіллі із лихом собі розмовляй, — Може, там його вітром розмає (Леся Українка); Ми піднялися вгору ще — і світлою долиною відкрилося просторище (О. Упеник); Привілля озерних незайманих вод, І хащі лісів у осіннім полоні... (І. Нехода); За річкою — широка простора зелених плавнів, засипана вся південним промінням (М. Коцюбинський). — Пор. безме́жжя.

ТЕРИТО́РІЯ (частина земної кулі, ділянка землі, зайнята кимсь, чимсь), ТЕРЕ́Н, ПРО́СТІР. Її звали Світлана Остапівна, і вона була добре знана на території цілого району (Ю. Яновський); Нагоничі швидко означували терен, куди заблукав вовк, прапорцями (П. Загребельний); Держава була зацікавлена в тому, щоб заселити якнайбільші простори (Мирослав Ірчан).