простір
див. простір і час
Джерело:
Філософський енциклопедичний словник
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- простір — (вільна частина якоїсь поверхні) ширина, обшир, дозвілля, довкілля. Словник синонімів Полюги
- простір — про́стір іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- простір — Просторінь, обшар, поет. шир; (землі) територія, площа, терен; П. розмах, воля, роздолля; (під що) вільне місце; просторище, просторість, просторовисько. Словник синонімів Караванського
- простір — I обшир, привілля, просторище, просторінь, розгін, роздоли, роздолля, розліг, розлоги, розложище, розшир II див. далечінь Словник синонімів Вусика
- простір — [прос'т'ір] простору, м. (на) простор'і, мн. просторие, простор'іў Орфоепічний словник української мови
- простір — простору, ч. 1》 тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2》 Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. Великий тлумачний словник сучасної мови
- простір — хохл. (простор) обшир обшир, розлоги, розліг, широчінь, див. роздолля Словник чужослів Павло Штепа
- простір — ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч. 1. тільки одн., філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. На кілька хвилин він [Олександр Іванович] скам'янів, як __?, і почуття часу та простору покинуло його (Б. Словник української мови у 20 томах
- простір — I множина довільних об'єктів (точок, функцій, векторів, чисел і т. п.), між якими визначена певна відповідність (напр., відстань); такі об'єкти називаються елементами або точками цього п.; напр., лінійний п., декартовий п., метричний, топологічний. Універсальний словник-енциклопедія
- простір — БЕЗМЕ́ЖЖЯ (безмежні простори), БЕЗМЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗБЕРЕ́ЖЖЯ, БЕЗБЕРЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗКОНЕ́ЧНІСТЬ, БЕЗКРА́ЙНІСТЬ, БЕЗКРА́ЇСТЬ, БЕ́ЗМІР, БЕЗМІ́Р'Я, БЕЗМІ́РНІСТЬ, НЕОГЛЯ́ДНІСТЬ, НЕОЗО́РІСТЬ, НЕОСЯ́ЖНІСТЬ, БЕЗКІНЕ́ЧНІСТЬ рідше, БЕ́ЗКРАЙ рідко; МО́РЕ, ОКЕА́Н (чого... Словник синонімів української мови
- простір — Про́стір, -тору; -тори, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- простір — ПРО́СТІР, про́сто́ру, ч, 1. тільки одн., філос. Одна з основних об’єктивних форм існування матерії, яка характеризується протяжністю і обсягом. Словник української мови в 11 томах
- простір — Одна з об'єктивних форм існування всіх речей, так само як і час. Уявлення щодо П. і часу змінювались на протязі історії людства, відображаючи складні процеси пізнання світу... Архітектура і монументальне мистецтво
- простір — Простір, -тору м. 1) Просторъ. Рівняєш ратаєві ниву і простором благословляєш. К. Псал. 144. Душа потребує простору, жада волі. Св. Л. 294. Свободное, незанятое мѣсто. Приймаю солому з току, бо син привезе снопи, — щоб був простір. Рк. Левиц. 2) и ми. Пространство. Словник української мови Грінченка