1. Архітектура і монументальне мистецтво

стіна

Вертикальна огороджувальна конструкція, що відділяє приміщення від навколишнього простору (зовнішня) або сусіднього приміщення (внутрішня). За конструктивним вирішенням і сприйняттям навантажень стіни поділяються на:

~ несуча (тримальна) — сприймає навантаження від власної ваги, перекриттів, покриттів і передає його на фундаменти.

~ самонесуча — сприймає навантаження лише від власної ваги і передає його на фундаменти.

~ ненесуча — сприймає навантаження тільки від власної ваги і передає його на інші конструкції у межах одного поверху. Це фахверкові та інші за способом виконання.

Крім того, за роллю і положенням прийнято виділяти:

стіни щокові — оточують простір під коробовим або півциркульним склепінням, не сприймаючи зусиль розпору.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стіна — стіна́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири стіни́ Орфографічний словник української мови
  2. стіна — (кам'яна) мур; (хати) стінка; (на судні) переборка; (гори) стрімкий схил; (непереборна перепона) п. прірва, п! ЛІС; (лісу) громаддя; (людей) щільна лава; мн. СТІНИ, (замку) вали, мури; У ФР. (школи, бурси тощо) ІД. школа, бурса тощо. Словник синонімів Караванського
  3. стіна — [с'т'іна] -ни, д. і м. -н'і, мн. с'т'іние, с'т'ін дв'і с'т'іни Орфоепічний словник української мови
  4. стіна — СТІНА́, и́, ж. 1. Вертикальна частина будови, яка служить для підтримання перекрить і для розділення приміщення на частини і т. ін. Головою стіни не проб'єш (прислів'я); Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни, .. Словник української мови у 20 томах
  5. стіна — стіна́: ◊ вда́тися як горба́тий до стіни́ → вдатися ◊ пасу́є як горба́тий до стіни́ → пасувати ◊ припе́рти до стіни́ → приперти Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. стіна — і стіни мають вуха. Не говори годосно всего, бо хтось може підслухати. Якби стіни вміли говорити, то нелегко було б жити. В деяких домах стіни були свідками дуже великих злочинів, та не годні свідчити, бо не уміють говорити. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. стіна — -и, ж. 1》 Вертикальна частина будови, яка служить для підтримання перекриттів і для розділення приміщення на частини і т. ін. || тільки мн., з означ., перен. Про який-небудь будинок, приміщення, установу, навчальний заклад і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. стіна — аж сті́ни (ві́кна, две́рі і т. ін.) дрижа́ть (дрижи́ть). Дуже гучно, занадто голосно (що-небудь діється, відбувається). Співаємо, аж на улицю чути, аж стіни у хаті дрижать… (Панас Мирний). би́тися голово́ю об сті́ни. Фразеологічний словник української мови
  9. стіна — ОГОРО́ЖА (те, що відгороджує, оточує що-небудь), ЗАГОРО́ДА, ЗАГОРО́ЖА, ОГОРО́ДА рідше, ОГРА́ДА рідше, ГОРО́ЖА рідше, ХИСТ діал.; МУР, СТІНА́ (перев. з цегли); ВІР'Я́ (ВОР'Я) рідше (з жердин). Словник синонімів української мови
  10. стіна — Стіна́, -ни́, -ні́; сті́ни, стін Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. стіна — СТІНА́, и́, ж. 1. Вертикальна частина будови, яка служить для підтримання перекрить і для розділення приміщення на частини і т. ін. Головою стіни не проб’єш (Укр.. присл.., 1955, 286); Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни,.. Словник української мови в 11 томах