дідицтво
Діди́цтво. Спадкова власність.
● Особисте дідицтво — особиста, приватна власність. Проте як кооперация помножить особисту власність, то яким способом витворить власність збірну? На позір є то собі суперечне. Але в дійсности так не є. Не є зовсім неможливим, а навіть треба сего желати, щоби збірна дідизна росла разом з особистим дідицтвом (Товариш, 1908, 199)
// порівн. пол. dziedzictwo — спадщина, спадок, dziedziczyć — успадковувати.
Джерело:
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дідицтво — Діди́цтво: — спадщина [VI;X] — спадщина, маєток [1] Словник з творів Івана Франка
- дідицтво — -а, с., зах., іст. Спадщина, маєток поміщика-дідича. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дідицтво — ДІ́ДИЦТВО, а, с., заст. Володіння. Я думав, що тут рожі та лілії, розкоші й збитки, а тепер бачу, що тут здебільшого “терція та будяки!” От тобі й моє дідицтво! (І. Нечуй-Левицький); – Ціль його походу – край угорський, дідицтво Арпада, що був підданим великого Чингісхана (І. Франко). Словник української мови у 20 томах
- дідицтво — діди́цтво спадщина від діда; дідівщина (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт