жалувати

Жа́лувати. Шкодувати. Се одна річ в життє, от тота музика, за котрою буду жалувати. Доки життя мого, — що мене не давали вчити родичі (Коб., Слова..., 262); Страх жалую, що не осталася я ще два дні довше з Вами (Коб., Листи, 180, 600)

// пол. żałować — шкодувати, жалкувати; укр. діал. жалувати — те саме.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жалувати — жа́лувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. жалувати — (кого) жаліти, жалкувати за, співчувати кому; (коня) шкодувати; (виявляти турботу) панькати, дбати за, піклуватися про, мати зглядь до; (з ч. не) не берегти, не щадити; (чим) наділяти, нагороджувати, дарувати що; пор. УБОЛІВАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. жалувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. || Виявляти увагу. 2》 перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь; жаліти (у 3 знач.). || Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати. 3》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. жалувати — 1. (титул) надавати, надати, понадавати, нагороджувати, нагородити, понагороджувати, обдаровувати, обдарувати, пообдаровувати 2. це див. жаліти Словник чужослів Павло Штепа
  5. жалувати — жа́лувати шкодувати (ст): Тільки одну доньку маю. Це для неї буду жалувати? (Шухевич); Маринка здвигнула раменами і сказала: “Як собі хочеш, щоб тільки не жалував потім” (Тарнавський З.) ◊ не жа́лувати поту → піт Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. жалувати — БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док. Словник синонімів української мови
  7. жалувати — Жа́лувати, -лую, -луєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. жалувати — ЖА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Вовчок, І, 1955, 57); Дуже досадно було бабі з дочкою дивитись на неї [дідову дочку], що дід її жалує (Ів., Укр. Словник української мови в 11 томах
  9. жалувати — Жалувати, -лую, -єш гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Словник української мови Грінченка