жалувати

БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док.: зберегти́, відкла́сти, приберегти́, притри́мати, приде́ржати, пошкодува́ти, пожалі́ти, пожалкува́ти. Це про тебе, мій друг, хіба я не беріг кращих слів, що ніщо їх не змило... (І. Гончаренко); Берегти костюм для урочистих випадків; В ці ночі довгі І недоспалі Зберіг заводу я Немало сталі (Л. Забашта); Вона почала готувати рушники й одкладала зайві гроші на скриню (І. Нечуй-Левицький); Старий Гнат хоча й любив ярмарки та чарку, але, як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно — ніколи (М. Стельмах); Він на пасовищі не з'їдав їх (вареників),.. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь); Опришок — це той, що.. грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Г. Хоткевич). — Пор. заоща́джувати.

БЕРЕГТИ́ (дбайливо ставитися до кого-, чого-небудь), ОБЕРІГА́ТИ, УБЕРІГА́ТИ (ВБЕРІГА́ТИ), ЖАЛІ́ТИ, ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ рідше, ЖА́ЛУВАТИ рідше, ЩАДИ́ТИ підсил. — Док.: зберегти́, оберегти́, уберегти́ (вберегти́), пожалі́ти, пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пощади́ти. "Ось так, як ми саджанці, так ви дітей наших бережіть", — могла б ця молода жінка зараз сказати Марисі Павлівні (О. Гончар); — Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (А. Хижняк); — Пустився в бійку — чуба не жалій! (прислів'я); Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Він думав, як же повести бойові дії, щоб щадити життя кожного бійця (Ю. Смолич). — Пор. 1. оберіга́ти.

ДАРУВА́ТИ кому що (передавати у власність безкоштовно), ДАРИ́ТИ розм., ПРЕЗЕНТУВА́ТИ заст., розм.; ДАВА́ТИ, ПІДНО́СИТИ (перев. із сл. подарунок, дар тощо); ОБДАРО́ВУВАТИ, ЗАДАРО́ВУВАТИ, ОЗОЛО́ЧУВАТИ (ОБЗОЛО́ЧУВАТИ) розм., ОБДАРЯ́ТИ розм., ОБДАВА́ТИ розм. (кого чим — перев. у великій кількості); НАДІЛЯ́ТИ кого чим, ОБДІЛЯ́ТИ кого чим (роздаючи кільком, багатьом); ЖЕ́РТВУВАТИ (на користь когось, чогось); ЖА́ЛУВАТИ кого чим, заст., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого чим, заст., перев. із сл. Бог (перев. нагороджуючи). — Док.: подарува́ти, здарува́ти рідше подари́ти, презентува́ти, да́ти, піднести́, обдарува́ти, задарува́ти, задари́ти, озолоти́ти (обзолоти́ти), обдари́ти, наділи́ти, обділи́ти, поже́ртвувати, пожа́лувати, віджа́лувати, благослови́ти, поблагослови́ти. Ганя дарувала бідним сестрам гостинці, давала їм свої дорогі недоношені сукні (І. Нечуй-Левицький); Попригонь овечки, що родина здарувала (пісня); Просив, просив відеречко, Вона йому не дала, Дарив, дарив з руки перстень, Вона його не взяла (пісня); Пан Войський не візьме того собі у гнів, Як персня я йому уклінно презентую (переклад М. Рильського); Молоді люди, які мали намір покорити моє серце, підносили мені такі подарунки, що скоріше пригнічували, ніж тішили (Я. Гримайло); А що вже обдарували молодих, так гай, гай! Дружко аж охрип, мекекаючи, та хрюкаючи, та ревучи всякою скотиною, що молодим дарували (Г. Квітка-Основ'яненко); Не знали (бійці), чим задарувати (дівчину), як власкавити, кожен залюбки віддав би свою грудочку цукру (К. Гордієнко); — Скидай з себе дрантя — я тебе одягну, я тебе озолочу: будемо панувати (Б. Харчук); Край, дружбонько, коровай дрібно, Бо у нас роду вільно, Щоб єго обдарити, Щоб єго не гнівити (пісня); — Я хочу, щоб жінка моя була виключно моя, щоб я їй всього достарчав, усім обдавав (О. Кобилянська); Хлопці наділяють убогих людей гостинцями, зав'язують їм хусточки, сиплють у кишені, в пелени (С. Васильченко); Антон припас у кишені цукерки і почав обділяти ними дітей (С. Чорнобривець); Баби приставали до хазяйок і вміли так піддобритись до їх, що вони хоч потроху, але жертвували то борошна, то пашні, а то печеного хліба (І. Нечуй-Левицький); — Твого батька сама цариця вітала, приймала, Пісками (село) жалувала!.. (Панас Мирний); — Чрез твою добрість, через твої труди нас Бог благословив усім, усім (Г. Квітка-Основ'яненко).

ЖАЛІ́ТИ (відчувати жалість, співчуття до когось), ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ, МИ́ЛУВАТИ, ЖА́ЛУВАТИ рідше, ШКОДІ́ТИ діал. Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє (прислів'я); Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю й її дочку малу (Марко Вовчок); Звелів він негайно запалити млин.. й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (М. Старицький); Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом'якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (переклад Бориса Тена); Степан вагався.. Він любив свою дочку і шкодів віддавати її (Л. Яновська). — Пор. 1. пожалі́ти.

З'ЯВИ́ТИСЯ (прибути, прийти кудись, до когось), ПОЯВИ́ТИСЯ, ЯВИ́ТИСЯ, ПОЖА́ЛУВАТИ розм., ПРИПОЖА́ЛУВАТИ розм., ірон.; НАГРЯ́НУТИ, ЗАЯВИ́ТИСЯ розм. (звичайно несподівано). — Недок.: з'явля́тися, появля́тися, явля́тися, жа́лувати, заявля́тися. Як завжди, підтягнутий та пунктуальний, точно хвилина в хвилину з'явився (Герн) в штаб (З. Тулуб); Ще так недавно появився він в ролі отамана опришківської ровти, але встиг уже здобути собі славу найпершого ватажка (Г. Хоткевич); На той гомін явилися діди сиві — громада уся зібралася незабаром (Марко Вовчок); Його світлість пожалувала власною персоною: з Галаганом удвох, навіть в одних санях (А. Головко); — З самої весни ждали його, а він, голубчик, і припожалував. Будемо тепер з добрячим врожаєм (О. Сизоненко); На Людмилу Забойську сподівалися увечері, а вона заявилася серед дня (П. Панч). — Пор. I. 1. прибу́ти.

ЛЮБИ́ТИ (відчувати глибоку відданість, прихильність, симпатію до кого-, чого-небудь), ЖА́ЛУВАТИ, ДИ́ХАТИ ким, чим, КОХА́ТИ рідко, ПОЛЮБЛЯ́ТИ розм., ДОЛЮ́БЛЮВАТИ розм., ДОЛЮБЛЯ́ТИ розм.; ОБО́ЖНЮВАТИ, ОБО́ЖУВАТИ, БОГОТВОРИ́ТИ, БОЖЕСТВИ́ТИ рідше (надмірно захоплюватися ким, схилятися перед ким-небудь). Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Смішно сказати, але він мало не як дівчина любив свого Тимофія, тягнувся до цього русявого мовчазного красеня з сумовитими очима (М. Стельмах); Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Марко Вовчок); (Хома:) Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (М. Кропивницький); Добра донька дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Може, саме тому й полюбляв кмітливого Онисифора. Часто слухав Данило його літописні записи (А. Хижняк); Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла й вона його — обопільно (Марко Вовчок); Талановиту молодь він (Кропивницький) обожнював (із мемуарів); Ольжині товаришки.. обожували Ольгу (І. Нечуй-Левицький); Хлопчик боготворив Буслая (голову колгоспу) (В. Москалець); Шевченко, якого вона (Леся Українка) божествила, .. мав на неї безпосередній стилістичний вплив (М. Рильський).

I. НАГОРОДИ́ТИ кого, що — чим і без додатка (дати нагороду кому-небудь, дати що-небудь у винагороду за якісь заслуги і т. ін.), ПОЖА́ЛУВАТИ кого чим, кому що, заст., ірон.; ВІДЗНА́ЧИТИ (виділити кого-, що-небудь серед інших похвалою, нагородою тощо); ВИ́НАГОРОДИТИ (дати що-небудь як нагороду за якісь послуги або заслуги, плату за працю тощо); ПРЕМІЮВА́ТИ (перев. грішми); УДОСТО́ЇТИ (ВДОСТО́ЇТИ) кого-що, книжн. (визнати кого-, що-небудь гідним високої оцінки, нагороди, звання тощо); УШАНУВА́ТИ (ВШАНУВА́ТИ), ПОШАНУВА́ТИ розм. (чим — оцінюючи заслуги, нагородити кого-небудь чимось на знак пошани). — Недок.: нагоро́джувати, жа́лувати, відзнача́ти, винагоро́джувати, преміюва́ти, удосто́ювати (вдосто́ювати), ушано́вувати (вшано́вувати). Даліло, мила, за твоє кохання Чим можу я тебе нагородити? (Леся Українка); ..По прибутті в Англію англійський король за вірну службу нібито пожалував (Денікіну) титул лорда (О. Гончар); Відзначити передовиків; Треба винагородити хлопців за бездобичну екскурсію, дати їм грошей і пустити трохи погуляти (Г. Хоткевич); Удостоїти конкурсну роботу золотої медалі; Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (З. Тулуб); Похвалити мусять, а може, цяцечкою пошанують — яку-небудь гарнесеньку на ріжок або на шию (Марко Вовчок).

ШКОДУВА́ТИ за чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ), ДОСА́ДУВАТИ на що; КА́ЯТИСЯ в чому, РОЗКА́ЮВАТИСЯ в чому (у зробленому, вчиненому). — Док.: пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пожалі́ти, подоса́дувати, пока́ятися, розка́ятися. Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О. Гуреїв); Її серце пом'якшало, і вона дуже жалкувала за тим, що недобре обходилась з своєю невісткою (І. Нечуй-Левицький); Скажи йому, як побачиш, що я його дуже вітаю і жалую, що, певне, не хутко прийдеться нам з ним побачитись (Леся Українка); Їхав Кармель далі та все тільки оглядався на село Лани, жаліючи, що вже попрощавсь з дівчиною (Марко Вовчок); — А от Тимоха уболіває все, — сказав по паузі Прокіп Іванович, — за свою невдачу тоді: і коня вбито, і вроді як дурно зовсім (А. Головко); Перегуда всю ніч пролежав в щілині, лаючи себе за необережність і досадуючи на відсутність курива (Л. Первомайський); Вона вже каялась, що піддалась на Марійчині вмовляння (Є. Гуцало); Стриманий, небагатослівний, Іван Федорович здавався винуватим, сумним, наче в чомусь розкаювався (О. Сизоненко). — Пор. 1. пожалі́ти.