1. Словник української мови Грінченка

жалувати

Жалувати, -лую, -єш

гл.

1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383.

2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182.

3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100.

4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жалувати — жа́лувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. жалувати — Жа́лувати. Шкодувати. Се одна річ в життє, от тота музика, за котрою буду жалувати. Доки життя мого, — що мене не давали вчити родичі (Коб., Слова..., 262); Страх жалую, що не осталася я ще два дні довше з Вами (Коб., Листи, 180, 600) // пол. Українська літературна мова на Буковині
  3. жалувати — (кого) жаліти, жалкувати за, співчувати кому; (коня) шкодувати; (виявляти турботу) панькати, дбати за, піклуватися про, мати зглядь до; (з ч. не) не берегти, не щадити; (чим) наділяти, нагороджувати, дарувати що; пор. УБОЛІВАТИ. Словник синонімів Караванського
  4. жалувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. || Виявляти увагу. 2》 перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь; жаліти (у 3 знач.). || Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати. 3》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. жалувати — 1. (титул) надавати, надати, понадавати, нагороджувати, нагородити, понагороджувати, обдаровувати, обдарувати, пообдаровувати 2. це див. жаліти Словник чужослів Павло Штепа
  6. жалувати — жа́лувати шкодувати (ст): Тільки одну доньку маю. Це для неї буду жалувати? (Шухевич); Маринка здвигнула раменами і сказала: “Як собі хочеш, щоб тільки не жалував потім” (Тарнавський З.) ◊ не жа́лувати поту → піт Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. жалувати — БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док. Словник синонімів української мови
  8. жалувати — Жа́лувати, -лую, -луєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. жалувати — ЖА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Вовчок, І, 1955, 57); Дуже досадно було бабі з дочкою дивитись на неї [дідову дочку], що дід її жалує (Ів., Укр. Словник української мови в 11 томах