1. Українська літературна мова на Буковині

закид

За́кид. Докір.

● Без закиду — без докорів, якісно. Мірні ціни. Виконане без закиду (Б., 1909, рекл.)

// порівн. пол. zarzucić — 1) закинути, кинути (якір, вудку тощо), 2) закидати, наповнити (рів, ринок товарами тощо), 3) накинути, перекинути, кинути (на плечі), 4) перен. закинути, перестати, припинити робити щось, 5) перен. кинути докір, звинуватити когось у чомусь; zarzuczenie — 1) імен, від zarzucić, 2) мн. докори, звинувачення; укр. закинути — перен. дорікнути.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. закид — за́кид іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. закид — Заувага, репліка, докір; мн. ЗАКИДИ, дорікання, звинувачення, д. зачіпки. Словник синонімів Караванського
  3. закид — [закиед] -ду, м. (на) -д'і, мн. -дие, -д'іў Орфоепічний словник української мови
  4. закид — -у, ч. Вказівка на недолік, звинувачення в чому-небудь; осуд. || Докір. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. закид — ДО́КІ́Р (висловлене комусь або передане в інший спосіб звинувачення, невдоволення тощо), ЗА́КИД, ДОРІКА́ННЯ, ПОПРІКА́ННЯ перев. мн., розм., ПРИПА́РКА ірон., НАГА́НА зах., ДОТИ́НОК зах., ДОКО́РА діал.; КАРТА́ННЯ (гостре або з лайкою); ПЕРЕКО́РИ розм. Словник синонімів української мови
  6. закид — За́кид, -ду; -киди, -дів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. закид — ЗА́КИД, у, ч. Вказівка на недолік, звинувачення в чому-небудь; осуд. Очей він не зводив з доповідачки, яка вільно й захопливо відповідала вже на дошкульний закид опонента (Ле, Право.. Словник української мови в 11 томах
  8. закид — Закид, -ду м. Упрекъ, укоръ; указаніе недостатка. Сердиті закиди про те, як тепер сталося. Мир. ХРВ. 127. Словник української мови Грінченка