остро

О́стро. Присл. до острий. Друге розпорядженє наказує плекати національну терпимість і виступає остро против всяких заходів і змагань, викликуючих між учениками ріжних народностий ненависть (Б., 1895, 11, 4); Перепрошую Вас дуже, що не всі ґердани суть однакової довгості, себто 14 cent., - однак робітниці декотрих тих взірців не могли поняти, що то треба коротеньких куснів, хоч я давала пожадану міру і наказувала остро не робити довших, та се не помагало нічо (Коб., Листи, 11, 265); Вчитель буде домагати ся від більш талановитих докладнійшого знаня, від слабших меньше докладного, такого, на який стати їхнім силами. Випитуючи, учитель поступати ме із талановитійшими острійше, слабшим буде помагати (Канюк, 1911, 91)

// пол. ostro — 1) гостро, 2) стрімко, 3) різко, швидко, рвучко, 4) різко, чітко, рельєфно (виділятися на тлі чогось), 5) різко, суворо, ostro trzymać — суворо поводитися (з кимось), тримати в шорах (лещатах); порівн. нім. scharf — гостро, рішуче, категорично, пильно, суворо

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. остро — заст., діал. Присл. до острий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. остро — О́СТРО, заст., діал. Присл. до о́стрий. Ой ковалю, ковалику, підкуй коня остро, Ой най сяду та й поїду до дівчини просто (з народної пісні); – Що тут везеш на возі? – запитав він остро (І. Франко). Словник української мови у 20 томах
  3. остро — о́стро 1. гостро (ст) 2. категорично, уїдливо, рішуче (ст): Не можна так остро відповідати Таткові. Так негарно, нечемно (Авторка) 3. сильно (про почуття)(ст): Я все дуже остро реаґую на кривду (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. остро — О́СТРО, заст., діал. Присл. до о́стрий. Ой ковалю, ковалику, підкуй коня остро. Ой най сяду та й поїду до дівчини просто (Коломийки, 1969, 78); — Що тут везеш на возі? — запитав він остро (Фр., III, 1950, 212). Словник української мови в 11 томах