1. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича

варто

Варто, тільки, тільки-но, як тільки

Інколи доводиться чути з уст і бачити на письмі вислови на кшталт: «Варто мені взятися за роботу, як він одразу ж кличе мене до себе»; «Варто мені лягти, як миттю засинаю». В обох цих фразах слово варто, вжите в значенні прислівника, стоїть не до речі, його механічно перенесено з російських висловів «стоит мне взяться за работу», «стоит мне лечь». По-українському в таких випадках слід сказати: «Тільки (або — тільки-но, як тільки) візьмусь за роботу, він одразу кличе мене до себе»; «Тільки (або — тільки-но, як тільки) ляжу, миттю засинаю».

Слово варто кажемо тоді, коли хочемо висловити, що слід або не слід щось робити, що є в цьому потреба чи рація: «І справді варто було б попливти човном» (І. Нечуй-Левицький); «То видно, ще не варто над ним і сумувать» (Леся Українка); «Варто щось попоїсти» (Б. Грінченко).

Джерело: «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. варто — (про доцільність чогось) варт, доцільно, доречно, гоже// годиться, личить, не завадить, не вадить, не зайво, не шкодить. Словник синонімів Полюги
  2. варто — варто і слід Присудкове слово варто (варт) уживається в значенні "доцільно зробити; є рація, сенс". Наприклад, "Розкажи, все нам знати варто" (Андрій Малишко), "Варт іще попрацювати над дисертацією" (з газети). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. варто — ва́рто присудкове слово незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  4. варто — пр.сл., слід, треба, не зайве, не шкодить, не шкодило б, не завадить, не завадило б, не зашкодить, не зашкодило б.з. звичайний; пор. ЛЮБ'ЯЗНИЙ. Словник синонімів Караванського
  5. варто — варт, присудк. сл., з інфін. Уживається у значенні слід, треба. || перев. зі сл. тільки, лише. Цілком достатньо для чого-небудь. || перев. зі сл. тільки, лише. У складному реченні, зазвичай із спол. і, як, щоб у другій частині, означає умову швидкого здійснення чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. варто — ВА́РТО, ВАРТ, пред., з інфін. Уживається у знач. слід, треба. Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать Не варт, їй-богу (Т. Шевченко); – А справді варто було б поплавати човном. Погода така тиха й тепла (І. Словник української мови у 20 томах
  7. варто — БА́ЖА́НО предик., із спол. щоб або з інфін. (ужив., коли потрібно вказати, що певної дії сподіваються або бажають); ХОТІ́ЛОСЯ Б (ввічливіше); ДО́БРЕ Б, НЕПОГА́НО Б, НЕ ЗЛЕ́ Б розм., НЕ ЗАВА́ДИЛО Б розм., НЕ ПОШКО́ДИЛО Б розм., НЕ ШКО́ДИЛО Б розм. Словник синонімів української мови
  8. варто — ВА́РТО, ВАРТ, присудк. сл., з інфін. Уживається у значенні слід, треба. Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать Не варт, їй-богу (Шевч., II, 1953, 40); — А справді варто було б поплавати човном. Словник української мови в 11 томах
  9. варто — Варто нар., употребл. какъ безл. гл. Стоитъ. Не варто й турбуватись. Варто щось попоїсти. Грин. І. 120. Словник української мови Грінченка