відщепенець

Відщепенець, відступник, відступця

Слово відщепенець, не дуже вдало перекладене з російського отщепенец у творі О. Пушкіна («Хто не вважає їх за відщепенців роду людського?»), не тільки швидко поширилося в сучасній публіцистиці й подекуди в художній літературі, а навіть попало, на жаль, на перше місце в наші словники, відсунувши в них на друге — давнє українське слово відступник.

Російське слово отщепенец, яке має корінь щеп, спільний із російськими словами щепа, щепка (по-українському — тріска), означає людину, що відкололась від певного суспільного або ідейного гурту людей, мов тріска від цілого дерева.

В українській мові є теж слова з коренем щеп — щепа (по-російському прививок), щеплення (прививка — в садівничому й медичному значенні), а тому українець, що не знає гаразд російської мови, сприймає слово відщепенець як людину, що чи то обминає щеплення, чи походить від нього.

Нема ніякої потреби творити нове слово, невдало перенісши його з російської мови в українську, коли є українські слова, що точно передають потрібне поняття: відступник («Май на увазі: відступникам немає вороття». — Леся Українка), відступця (Словник Б. Грінченка).

Слід завважити, що слова відщепенець ми не знайдемо ні в словнику нашої класики, ні в живій народній мові, ні в словниках Б. Грінченка й за редакцією А. Кримського; воно — явне непорозуміння, що випадково потрапило в наші періодичні й неперіодичні видання, часом збиваючи з пантелику масового читача.