клаузула

рос. клаузула

положення, пункт, умова, стаття закону, договору, заповіту тощо. Під К. звичайно розуміють особливу умову або право, що застережені у документі.

Джерело: Eкономічна енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клаузула — (англ. сlause) кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція, заповіт тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Економічний словник
  2. клаузула — клау́зула (від лат. clausula – закінчення) 1. Кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Словник іншомовних слів Мельничука
  3. клаузула — кла́узула іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. клаузула — Кла́узула: — тут: правне застереження [44-2] Словник з творів Івана Франка
  5. клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2. ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому відношеннях. 3. літ. Словник української мови в 11 томах
  6. клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті і т. ін. Найчастіше клаузула використовується в міжнародних договорах і угодах, де позначає особливі положення й умови (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  7. клаузула — • клаузула (лат. clausula — закінчення, кінцівка) 1) У риториці — закінчення промови або її частини з акцентуванням на провідній думці. Українська літературна енциклопедія
  8. клаузула — -и, ж. 1》 юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2》 ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому аспектах. 3》 літ. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. клаузула — (лат. clausula — завершення, закінчення) 1. Багатоголосне закінчення окремих співів меси, остинатне повторення хоральної мелодії в тенорі та її ритмізація в остинатних фігурах. На основі К. в ХІІІ ст. виник жанр мотету. 2. До ХVIII ст. Словник-довідник музичних термінів