1. Великий тлумачний словник сучасної мови

клаузула

кла́узула

-и, ж.

1》 юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо.

2》 ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому аспектах.

3》 літ. Кінцеві склади віршованого рядка або рядка ритмізованої прози, які слідують за останнім наголошеним складом.

4》 муз. Багатоголосна завершальна частина до співів пропрія, якій властиве остинатне повторення хоральної мелодії та ритмізація її в остинатних фігурах.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клаузула — Кла́узула: — тут: правне застереження [44-2] Словник з творів Івана Франка
  2. клаузула — кла́узула іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. клаузула — (лат. clausula — завершення, закінчення) 1. Багатоголосне закінчення окремих співів меси, остинатне повторення хоральної мелодії в тенорі та її ритмізація в остинатних фігурах. На основі К. в ХІІІ ст. виник жанр мотету. 2. До ХVIII ст. Словник-довідник музичних термінів
  4. клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті і т. ін. Найчастіше клаузула використовується в міжнародних договорах і угодах, де позначає особливі положення й умови (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  5. клаузула — • клаузула (лат. clausula — закінчення, кінцівка) 1) У риториці — закінчення промови або її частини з акцентуванням на провідній думці. Українська літературна енциклопедія
  6. клаузула — (англ. сlause) кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція, заповіт тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Економічний словник
  7. клаузула — клау́зула (від лат. clausula – закінчення) 1. Кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2. ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому відношеннях. 3. літ. Словник української мови в 11 томах
  9. клаузула — рос. клаузула положення, пункт, умова, стаття закону, договору, заповіту тощо. Під К. звичайно розуміють особливу умову або право, що застережені у документі. Eкономічна енциклопедія