клаузула
КЛА́УЗУЛА, и, ж.
1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті і т. ін.
Найчастіше клаузула використовується в міжнародних договорах і угодах, де позначає особливі положення й умови (з наук.-попул. літ.);
Клаузула про націю, якій надається найбільше сприяння, є двосторонньою (з навч. літ.).
2. книжн. У риториці – завершальна частина промови оратора, ретельно опрацьована в стилістичному і звуковому відношеннях.
Йому вдалося закінчити промову прекрасною клаузулою (із журн.).
3. літ. Кінцеві склади віршованого рядка або рядка ритмізованої прози, які йдуть за останнім наголошеним складом.
Виразно виступає в романі також фігура перелічення з двотактною ударною клаузулою (з наук. літ.);
Якщо віршований рядок закінчується на наголошений склад, то клаузула називається чоловічою (з навч. літ.).
△ (1) Ескалаці́йна кла́узула – умова в колективному договорі, яка вимагає підвищення заробітної плати щодо зростання цін.
Ескалаційна клаузула іноді може вноситися у франчайзингові контракти (із журн.).
Значення в інших словниках
- клаузула — Кла́узула: — тут: правне застереження [44-2] Словник з творів Івана Франка
- клаузула — кла́узула іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- клаузула — -и, ж. 1》 юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2》 ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому аспектах. 3》 літ. Великий тлумачний словник сучасної мови
- клаузула — (лат. clausula — завершення, закінчення) 1. Багатоголосне закінчення окремих співів меси, остинатне повторення хоральної мелодії в тенорі та її ритмізація в остинатних фігурах. На основі К. в ХІІІ ст. виник жанр мотету. 2. До ХVIII ст. Словник-довідник музичних термінів
- клаузула — • клаузула (лат. clausula — закінчення, кінцівка) 1) У риториці — закінчення промови або її частини з акцентуванням на провідній думці. Українська літературна енциклопедія
- клаузула — (англ. сlause) кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція, заповіт тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Економічний словник
- клаузула — клау́зула (від лат. clausula – закінчення) 1. Кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Словник іншомовних слів Мельничука
- клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2. ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому відношеннях. 3. літ. Словник української мови в 11 томах
- клаузула — рос. клаузула положення, пункт, умова, стаття закону, договору, заповіту тощо. Під К. звичайно розуміють особливу умову або право, що застережені у документі. Eкономічна енциклопедія