клаузула
кла́узула
• клаузула
(лат. clausula — закінчення, кінцівка)
1) У риториці — закінчення промови або її частини з акцентуванням на провідній думці.
2) У віршуванні — заключні склади віршового рядка, починаючи від останнього наголошеного складу:
Гори мої висóкії,
Не так і висóкі,
Як хороші, хорóшії.
Блакитні, здалéка.
[Т. Шевченко. "Сон" ("Гори мої високії")].
К. бувають: чоловічі — з наголосом на останньому складі; жіночі — з наголосом на другому від кінця складі; дактилічні — з наголосом на третьому від кінця складі; гіпердактилічні — з наголосом на четвертому, п'ятому і т. д. від кінця складі.
Г. К. Сидоренко.
Джерело:
Українська літературна енциклопедія (A—Н)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- клаузула — Кла́узула: — тут: правне застереження [44-2] Словник з творів Івана Франка
- клаузула — кла́узула іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- клаузула — -и, ж. 1》 юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2》 ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому аспектах. 3》 літ. Великий тлумачний словник сучасної мови
- клаузула — (лат. clausula — завершення, закінчення) 1. Багатоголосне закінчення окремих співів меси, остинатне повторення хоральної мелодії в тенорі та її ритмізація в остинатних фігурах. На основі К. в ХІІІ ст. виник жанр мотету. 2. До ХVIII ст. Словник-довідник музичних термінів
- клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті і т. ін. Найчастіше клаузула використовується в міжнародних договорах і угодах, де позначає особливі положення й умови (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
- клаузула — (англ. сlause) кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція, заповіт тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Економічний словник
- клаузула — клау́зула (від лат. clausula – закінчення) 1. Кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. Словник іншомовних слів Мельничука
- клаузула — КЛА́УЗУЛА, и, ж. 1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо. 2. ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому відношеннях. 3. літ. Словник української мови в 11 томах
- клаузула — рос. клаузула положення, пункт, умова, стаття закону, договору, заповіту тощо. Під К. звичайно розуміють особливу умову або право, що застережені у документі. Eкономічна енциклопедія