кооперація

рос. кооперация

(латин. cooperatio, від coopero — співробітничаю) — форма добровільного об'єднання між собою фізичних і юридичних осіб для колективної виробничої, підприємницької, торговельної чи споживчої діяльності на засадах демократичного управління й поєднання особистих і громадських інтересів. К. виникла передусім як кооперація праці (від її простої форми і мануфактури) і набуває розвитку з становленням продуктивних сил і конкурентної боротьби. В Україні кооперативний рух почався у другій половині 1860-х років з участю звільненого з кріпацтва селянства і міського дрібноробітничого і робітничого населення для здійснення певної господарсько-виробничої діяльності (К. виробнича), торговельної і споживчої діяльності (К. споживча), будівництва та експлуатація житла (К. житлова) взаємного забезпечення кредитами (К. кредитна), постачання засобів виробництва і збуту готової продукції (К. постачально-збутова), виробництва с.-г. продукції (К. сільськогосподарська) та ін. На центральних і східних землях України перша споживча К. утворилася у Харкові (1866 р.), кредитна — у Гадячі (1869 р.), їх загальне число в Україні становило у 1880 р. -130, а у 1895 р. — 290. Це переважно були кредитні, ощадно-позичкові товариства, рідше — споживчі. За кількістю споживчих товариств у Російській імперії на першому місці стояли українські губернії — Полтавська, Київська, Подільська. Там виникли перші кредитові і споживчі союзи, які почали виявляти українські національні тенденції, через що були ліквідовані російським урядом у 1913 р. і підпорядковані Московському союзу споживчих товариств, чиїми заходами було утворено у Харкові "Потребительское общество юга России." Проте зароджені визвольно-економічні ідеї набули практичної реалізації, і в 1913 р. на II кооперативному з'їзді у Києві з участю представників кооперативних товариств із Західної України було порушено питання про створення єдиного українського кооперативного союзу з цент-рому Києві. У Західній Україні кооперативні організації були створені у 1870 р. з ініціативи духовенства, міської і сільської інтелігенції — крамниці, позичкові каси, ремісницькі кооперативи, маслосоюзи, які виготовляли товари, проводили організовану закупівлю, збут, у т. ч. і експортні поставки. У 1898 р. утворилося перше велике кооперативне об'єднання — Крайовий союз кредитовий, який став головною фінансовою інституцією, навколо якої створювали спеціалізовані об'єднання кооперативів "Маслосоюз", "Сільський господар", торговельний синдикат. В Україні, як у жодній з європейських держав, К. набула особливого розвитку на територіях, що були і під Російською імперією, і під Австрійською монархією. У тодішніх політичних і соціально-економічних умовах кооперативний рух як засіб соціально-економічної самооборони став складовим елементом національне визвольних прагнень, засобом економічного самовизначення, зміцнення і державницького самоусвідомлення та виховання у самоуправних економічних організаціях. Серед організаторів кооперативного руху виховалася плеяда діячів, які відіграли значну роль у роки становлення української державності — УНР. У травні 1918р. був створений український кооперативний центр, і на початку 1920 р. кількість різних кооперативних союзів в Україні досягла 22000 (у 1917 р. — 9200) із 6 млн. членів. До них увійшло майже 60% населення. У 1919 р. три всеукраїнські кооперативні союзи — Укрінбанк, "Дніпро-союз" і Централ створили об'єднання кооперативів Центральних союзів України (ОЦУКС). Із захопленням більшовиками влади в Україні кооперативний рух набуває командно-адміністративного змісту, втрачаючи основні риси кооперативної демократії. Кооперативи були переведені у так звані споживчі комуни, де членство було примусовим для всіх робітників і службовців, але їх керівні органи були виборними, бо треба було хоч формально дотримати правових норм міжнародного кооперативного альянсу, через який відбувалися економічні зв'язки України з європейськими і світовими державами. За роки радянської влади споживча кооперація була чи не єдиною торговою організацією на селі, яка на 90% задовольняла попит селян на товари і послуги, вела заготівельну діяльність; Нині кооперація в Україні представлена як: 1) форма господарювання, основана на груповій власності, — господарські кооперативи різного профілю, переважно малі та орендні підприємства; 2) форма тривалих і стабільних зв'язків між підприємствами одного профілю, які розміщені у різних регіонах і спільно виготовляють певну технічно складну продукцію (комплектуючі деталі, вузли, механізми для транспортних засобів, великої сільгосптехніки, обладнання для підприємств важкого машинобудування тощо); 3) міжнародна кооперація виробництва з метою завоювання монопольного становища у виробництві особливо складних, важливих технічних і технологічних засобів та на збутових ринках.