благо

БЛАГО — загальне поняття для позначення того, що втілює позитивний ціннісний зміст. Згідно з основоположним розрізненням Аристотеля, Б. "звуть або те, що є кращим для кожного сущого, тобто дещо за самою своєю природою гідне обрання, або те, що робить благими інші причетні до нього речі, тобто ідею Б." ("Велика етика"). Аристотель втілює в філософській традиції перший із позначених ним способів тлумачення Б., а Платон і його послідовники — останній. За Платоном, Б. ототожнюється з вищим ступенем в ієрархії світового буття; у філософії Середньовіччя, що опрацьовує надбання Античності в дусі християнського світорозуміння, набуває розвитку поняття "вище Б." (лат. summum boпшп), що його уособлює Бог як джерело усіх Б. та доконечна мета людських прагнень. У свою чергу, аристотелівське розуміння Б. від початку містить ідею множинності конкретного Б., що відповідає різноманіттю видів і форм сущого; звідси акцент на розсудливості як здатності "приймати вірні рішення у зв'язку з Б. і корисністю... для доброго життя" ("Нікомахова етика"); розвиток цього уявлення розгортається від поняття "фронезис" в Аристотеля до сучасних теорій дискурсу (Апель, Габермас та ін.). Своєрідним корелятом "вищого Б." у рамках даного розуміння постає поняття "загальне", або "спільне" Б. Воно відсилає, зокрема, до сфери соціально-політичного, економічного, господарського життя як царини загальнолюдських прагнень та інтересів. У Новий час спостерігається виразна редукція Б. до корисності (див. утилітаризм); разом з тим актуалізується роль людського суб'єкта у визначенні Б. як того, що відповідає його — суб'єкта — істотним потребам (Гоббс та ін.). З іншого боку, перегляд традиційної для Середньовіччя релігійно-онтологічної концепції Б. дає підстави для категоріального розмежування Б. і добра. У XIX — XX ст. сфера філософського застосування поняття "Б." звужується; воно підлягає аналізу у зв'язку з категорією цінності (Шелер та ін.). В останні десятиліття традиційна тема ототожнення Б. і буття набуває актуальності у зв'язку із загостренням екологічної проблематики, посиленням уваги до буттєвих підвалин людського існування.

В. Малахов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. благо — Благовоління, добро, доброзичливість, зичливість, ласка, ласкавість, прихильність Словник синонімів Вусика
  2. благо — Добро, щастя; мн. БЛАГА, достатки, гаразди; (природи) дари. Словник синонімів Караванського
  3. благо — Благо, -га с. Благо, добро (заимствовано изъ церк. языка и въ нар. рѣчи не употребляется). Заспіваю Господеві за всі Його блага. К. Псал. 7. Словник української мови Грінченка
  4. благо — -а, с. 1》 Добро, щастя. 2》 тільки мн. блага, благ. Достатки, вигоди, дари природи і т. ін.; все те, чого потребує людина в житті. 3》 невідм., у знач. присудк. сл., заст. Добре. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. благо — БЛАГОПОЛУ́ЧЧЯ (спокійне, безтурботне, забезпечене життя), БЛА́ГО, ГАРА́ЗД розм., БЛАГОДЕ́НСТВО книжн. заст., ірон. Не було такого приниження, на яке майор Яцуба не пішов би ради своєї Ліни, не було таких труднощів та перепон... Словник синонімів української мови
  6. благо — БЛА́ГО, а, с. 1. Добро, щастя. – Кланяйся отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Марко Вовчок); Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали [вирішили] ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (П. Словник української мови у 20 томах
  7. благо — бла́го 1 іменник середнього роду бла́го 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  8. благо — Добро, добробут, горазди Словник чужослів Павло Штепа
  9. благо — Бла́го, -га, -гу, у -зі; бла́га, благ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. благо — БЛА́ГО, а, с. 1. Добро, щастя. — Кланяйся отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Вовчок, VI, 1956, 247); Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., І, 1959, 397). Словник української мови в 11 томах