благо

БЛАГО — загальне поняття для позначення того, що втілює позитивний ціннісний зміст. Згідно з основоположним розрізненням Аристотеля, Б. "звуть або те, що є кращим для кожного сущого, тобто дещо за самою своєю природою гідне обрання, або те, що робить благими інші причетні до нього речі, тобто ідею Б." ("Велика етика"). Аристотель втілює в філософській традиції перший із позначених ним способів тлумачення Б., а Платон і його послідовники — останній. За Платоном, Б. ототожнюється з вищим ступенем в ієрархії світового буття; у філософії Середньовіччя, що опрацьовує надбання Античності в дусі християнського світорозуміння, набуває розвитку поняття "вище Б." (лат. summum boпшп), що його уособлює Бог як джерело усіх Б. та доконечна мета людських прагнень. У свою чергу, аристотелівське розуміння Б. від початку містить ідею множинності конкретного Б., що відповідає різноманіттю видів і форм сущого; звідси акцент на розсудливості як здатності "приймати вірні рішення у зв'язку з Б. і корисністю... для доброго життя" ("Нікомахова етика"); розвиток цього уявлення розгортається від поняття "фронезис" в Аристотеля до сучасних теорій дискурсу (Апель, Габермас та ін.). Своєрідним корелятом "вищого Б." у рамках даного розуміння постає поняття "загальне", або "спільне" Б. Воно відсилає, зокрема, до сфери соціально-політичного, економічного, господарського життя як царини загальнолюдських прагнень та інтересів. У Новий час спостерігається виразна редукція Б. до корисності (див. утилітаризм); разом з тим актуалізується роль людського суб'єкта у визначенні Б. як того, що відповідає його — суб'єкта — істотним потребам (Гоббс та ін.). З іншого боку, перегляд традиційної для Середньовіччя релігійно-онтологічної концепції Б. дає підстави для категоріального розмежування Б. і добра. У XIX — XX ст. сфера філософського застосування поняття "Б." звужується; воно підлягає аналізу у зв'язку з категорією цінності (Шелер та ін.). В останні десятиліття традиційна тема ототожнення Б. і буття набуває актуальності у зв'язку із загостренням екологічної проблематики, посиленням уваги до буттєвих підвалин людського існування.

В. Малахов