веданта

ВЕДАНТА — релігійно-філософське вчення, одна з шести ортодоксальних систем індуїзму. Базується на корпусі текстів Упанішад і коментарях до них. Головну мету В. вбачає у досягненні істинного знання, яке дає усвідомлення відмінностей між вічним і невічним буттям, відмову від будь-якої матеріальної (уречевленої) відплати, опанування шістьма засобами, або чеснотами (спокій духу, поміркованість, відчуженість, терпіння, зосередженість, віра), прагнення до звільнення. В. послідовно обстоює ідею монізму, вищої реальності Брагмана як основи єдності буття. Докладно аналізується також індивідуальна душа ("Я"), її можливості та обмеженість у пізнанні об'єктів. Складне співвідношення реальності та ілюзорності на різних рівнях психологічного стану розкривається, зокрема, у вченні про чотири стани психіки на шляху до остаточного звільнення, а саме: неспання, сон із сновидіннями, глибокий сон, потойбічний стан. Реальність попереднього стану знімається на наступному рівні, виступаючи вже як ілюзія. У соціумі В. обстоює ідею елітарності. У друг. пол. XIX — XX ст. як релігійномістичне вчення В. набула поширення у країнах Європи та США. В Україні перший систематичний виклад вчення В. було зроблено Новицьким у праці "Нарис індійської філософії" (1846).

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. веданта — -и, ж. Релігійно-філософське вчення в Індії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. веданта — ВЕДА́НТА, и, ж., іст. Школа староіндійської філософії, яка проповідувала єднання людської душі з Богом, зі світовим духом. Веданта була філософською основою індуїзму, розвивала вчення про переселення душ (з наук. літ.); Веданта спиралася на заключні частини Вед (Упанішади) (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах
  3. веданта — веда́нта (санскр. – кінець, завершення Вед) 1. Релігійно-філософське вчення в Індії. 2. Давньоіндійські трактати філософсько-містичного змісту, що містилися наприкінці Вед (звідси й назва). Словник іншомовних слів Мельничука