відчай

ВІДЧАЙ — поняття філософії екзистенціалізму, що окреслює екзистенційну ситуацію граничного буття, в якій людина переживає абсолютну неможливість подальшого існування у звичному буттєвому просторі. К'єркегор розрізняє два вияви В.: пристрасне бажання не бути собою та пристрасне бажання бути собою. Ця контраверза породжує суперечність і, розв'язуючись, може конституювати ще один фундаментальний вияв В. — нагальне прагнення вийти за свої межі, стати іншим. Якщо перший вид В. може призвести до самогубства людини, а другий, витіснений у підсвідоме, повернути до буденного буття, то третій виводить людину у принципово новий буттєвий простір метаграничного буття, в якому відбувається розв'язання колізій і буденного, і граничного буття в екзистенційному просторі толерантності і любові. Людина, яка потрапила в екзистенційний простір В., стає майже нечутливою до жаху: В. є метаморфозою і туги, і жаху. Але якщо туга й жах замикають людину в собі, то В. розгортає перед нею світ. В. — це стан граничної самотності та безвиході. Самотність, породжена В., концентрує в собі безутішність та безвихідь і, переповнившись ними, стає безкінечно тяжкою, заповнюючи все існування. Однак граничний тягар самотності-відчаю разом з тим звільняє особистість від буденних стереотипів світогляду і надає йому таку цілісність, яка прокладає шлях до звільнення від самотності-нудьги, самотності-туги й самотності-жаху С. амотність В. парадоксальним чином розкривається світові, і у такій екзистенційній ситуації людина бачить вихід з абсолютної безвиході.

Н. Хамітов