відчай

ВІДЧАЙ — поняття філософії екзистенціалізму, що окреслює екзистенційну ситуацію граничного буття, в якій людина переживає абсолютну неможливість подальшого існування у звичному буттєвому просторі. К'єркегор розрізняє два вияви В.: пристрасне бажання не бути собою та пристрасне бажання бути собою. Ця контраверза породжує суперечність і, розв'язуючись, може конституювати ще один фундаментальний вияв В. — нагальне прагнення вийти за свої межі, стати іншим. Якщо перший вид В. може призвести до самогубства людини, а другий, витіснений у підсвідоме, повернути до буденного буття, то третій виводить людину у принципово новий буттєвий простір метаграничного буття, в якому відбувається розв'язання колізій і буденного, і граничного буття в екзистенційному просторі толерантності і любові. Людина, яка потрапила в екзистенційний простір В., стає майже нечутливою до жаху: В. є метаморфозою і туги, і жаху. Але якщо туга й жах замикають людину в собі, то В. розгортає перед нею світ. В. — це стан граничної самотності та безвиході. Самотність, породжена В., концентрує в собі безутішність та безвихідь і, переповнившись ними, стає безкінечно тяжкою, заповнюючи все існування. Однак граничний тягар самотності-відчаю разом з тим звільняє особистість від буденних стереотипів світогляду і надає йому таку цілісність, яка прокладає шлях до звільнення від самотності-нудьги, самотності-туги й самотності-жаху С. амотність В. парадоксальним чином розкривається світові, і у такій екзистенційній ситуації людина бачить вихід з абсолютної безвиході.

Н. Хамітов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відчай — ВІ́ДЧАЙ, ю, ч. Почуття сильного душевного болю, безвихідності розпач. І Настуся знов підвелись і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (Н.-Лев., IV, 1956, 255); — Такий мене одчай узяв, що аж серце закам’яніло… (Вас. Словник української мови в 11 томах
  2. відчай — ВІ́ДЧАЙ, ю, ч. Почуття сильного душевного болю, безвиході; розпач. Настуся знов підвелась і почала походжати по салоні з якоюсь тугою на серці, з одчаєм на душі (І. Нечуй-Левицький); Останній одчай огортав православних (М. Словник української мови у 20 томах
  3. відчай — ві́дча́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  4. відчай — (душі) розпач, розпука; У ФР. безвихідь, безнадія. Словник синонімів Караванського
  5. відчай — -ю, ч. Почуття сильного душевного болю, безвихідності; розпач. Впадати у відчай. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. відчай — хохл. (отчаяніє) розпач, розпука розпач, розпука, див. десперація Словник чужослів Павло Штепа
  7. відчай — див. сум Словник синонімів Вусика
  8. відчай — Відчай, -чаю м. Безнадежность. Употреб. лишь въ выраженіи: пустити на одчай божий, — на одчай душі. На все отважиться, дѣлать, всѣмъ рискуя. Ном. № 2294 и стр. 286, № 2294. Словник української мови Грінченка
  9. відчай — БЕЗНАДІ́Я (відсутність сподівань на краще), БЕЗНАДІ́ЙНІСТЬ, БЕЗВИ́ХІДНІСТЬ, БЕЗПОРА́ДНІСТЬ, БЕЗПРОСВІ́ТОК підсил. рідко; БЕЗПЕРСПЕКТИ́ВНІСТЬ, БЕЗВИГЛЯ́ДНІСТЬ зах. Словник синонімів української мови