зло

ЗЛО — категорія, що охоплює усе ціннісно-негативне (в практичному відношенні), протилежне щодо блага і добра. У площині протистояння благу як такому З. — це те, що підриває продуктивні потенції буття, заважає реалізації його призначення, зокрема, руйнує умови й засоби виживання, фізичного і духовного розвитку людини. У широкому спектрі З. особливе місце посідає моральне З. (як "антидобро"); моральну якість останньому надає опосередкованість власним волевиявленням суб'єкта. Звідси — зв'язок морального З. з проблемою свободи волі. Серед різновидів морального З. виокремлюються дві первинні форми — ворожість і розбещеність. Перша пов'язана з агресивністю і жорстокістю щодо навколишнього буття, друга — з самопідпорядкуванням суб'єкта впливові обставин і сліпих нахилів. В обох випадках визначальною для морального З. залишається санкція волі. В античному світі З. найчастіше асоціювалося з порушенням космічного порядку, в середньовічній християнській Європі — з відпадінням від Бога і "сатанинською гординею", в секуляризованому суспільстві Нового часу — з індивідуальним і груповим егоїзмом. За усіх цих культурних формацій основною парадигмою З. виявляється "своєцентризм" — прагнення утвердити власне часткове існування за рахунок інших і на шкоду іншим. Показовий для XX ст. образ З. як тоталітарного тиску на особистість проблематизує даний пояснювальний принцип, хоч однозначно й не заперечує його. В річищі власне моральної онтології стрижневим для європейської культурної традиції є тлумачення З. як негації або відсутності (нестачі) добра, згідно з яким воно не має власної позитивної субстанції (платонізм, ортодоксальна юдейська і християнська думка, просвітницький раціоналізм). За такого розуміння, З., на відміну від добра, не може бути самодостатнім, а найбільш адекватними засобами боротьби з ним виявляються виховання і просвіта. Поряд із цим, в лоні зороастризму, маніхейства, гностичних вчень, народних єресей Середньовіччя, кабалістики тощо формувалось альтернативне, субстанціалістське бачення З. як самостійної сутності. Під таким кутом зору З. набуває рис самоцілі, бажаної заради себе самої, а перемога над ним уявляється можливою лише шляхом знищення його субстанційного осердя. Відродження цих поглядів у XIX — XX ст. втілилося, з одного боку, в естетизації і сакралізації З. (аж до сучасних сатанистських культів), з другого — в поширенні стратегії винищення "злих сил" на шляху до того, що вважається Добром. Подолання субстанціалізації З. — одна з істотних проблем сучасної культури, у зв'язку з чим актуалізується опозиція між т. зв. "радикальним" (самосвідомим і самоцільним) і "банальним" З. (Арендтп), пов'язаним, головним чином, з ницими сторонами людської вдачі та вадами соціального устрою. Іншою характерною тенденцією сучасної трансформації моральної свідомості є неухильне поширення сумніву стосовно діалектичного виправдання З. як нібито доконечного засобу досягнення добрих цілей. Адже за сучасних можливостей людської діяльності ця доконечність З. породжує загрозу прокладання шляху до вселенської руїни.

В. Малахов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зло — ЗЛО (що-небудь погане, недобре, шкідливе), ЛИ́ХО підсил. Соціальне зло; — Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Григорій Тютюнник). Словник синонімів української мови
  2. зло — див. капость; чорт Словник синонімів Вусика
  3. зло — зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти злість (зло, доса́ду, се́рце і т. ін.) на кому. Мститися не тому, хто викликав роздратування, невдоволення, гнів, а кому-небудь іншому. — Оце було її діти пустують, вона на них сердиться, а на мені згонить злість (І. Фразеологічний словник української мови
  4. зло — як ім. зле, погане, недобре; (на кого) ЗЛІСТЬ; мн. ЗЛА, Р. НЕЩАСТЯ, лихо. Словник синонімів Караванського
  5. зло — ЗЛО¹, зла, с. 1. Що-небудь погане, недобре; протилежне добро. Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить; В добрі кохаться, всіх любити, Ніколи зла і кривди не чинити! (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  6. зло — I зла, с. 1》 Що-небудь погане, недобре; прот. добро. 2》 рідко мн. зла, зол. Нещастя, лихо, горе. 3》 Почуття роздратування, гніву, досади; розлюченість. Як (наче і т. ін.) на зло — наче навмисно. II присл. Злісно, жорстоко. || Недоброзичливо, сердито. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. зло — Зло, зла с. Зло. Хто сіяв зло, той пожинав скорботу. К. Іов. 10. Чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити? Єв. Мр. III. 4. Ну, брате, — кажуть: — як ти жив? Добро чи зло робив? Гліб. 14. Словник української мови Грінченка
  8. зло — зло 1 іменник середнього роду що-небудь погане, недобре; почуття роздратування, гніву, досади; розлюченість зло 2 іменник середнього роду нещастя, лихо, горе зло 3 прислівник злісно, жорстоко незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  9. зло — Бридиться злим, а йде за ним. Коли хто критикує зло, а сам його робить. Від злого давця бери і капця. Від лихого довжника бери, що лиш можеш. Добро довго пам'ятається, а зло ще довше. Зроблену нам кривду довше пам'ятаємо, як зроблене добро. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. зло — ЗЛО – ЗЛОБА – ЗЛІСТЬ Зло. 1. Щось погане, недобре. Безбожний царю! Творче зла (Т.Шевченко); Він не такий чоловік, щоб комусь зло заподіяв (Ганна Барвінок). У словосп.: корінь зла, як на зло. Літературне слововживання