зло

ЗЛО¹, зла, с.

1. Що-небудь погане, недобре; протилежне добро.

Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить; В добрі кохаться, всіх любити, Ніколи зла і кривди не чинити! (Гл., Вибр., 1951, 125);

Огнище те — любов до країни своєї, до свого народу; світло — то ідея, що дала зміст життю, то свідомість своїх обов’язків; тепло — віра в перевагу добра над злом, правди над кривдою, світла над темрявою… (Коцюб., І, 1955, 169);

Справжній гуманізм, справжня доброта радянських людей неминуче передбачає боротьбу із злом, яке залишив нам у спадщину старий світ (Ком. Укр., 12, 1964, 53).

2. рідко мн. зла, зол. Нещастя, лихо, горе.

— Бідні були, скажу, і дуже сердиті, бо зла назбиралося на нашу голову сила-силенна за сотні літ… (Довж., І, 1958, 190);

Лети ж, моя думо, моя люта муко. Забери з собою всі лиха, всі зла (Шевч., І, 1951, 243).

3. Почуття роздратування, гніву, досади; розлюченість.

Поспішають дружинники, бо кожен з них носить у серці зло на ворога (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 423);

Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі заливав його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяв волів (Тют., Вир, 1964, 12).

◊ Зганя́ти (зго́нити, зігна́ти, зогна́ти) зло див. зганя́ти;

Зло бере́ (бра́ло, взяло́, забира́є і т. ін.) кого — хто-небудь стає (став і т. ін.) розлюченим, злим, сердитим.

Христя мовчала, хоч її і зло брало за вчорашнє: вона за цілий день тільки невеличкий шматочок хліба з’їла (Мирний, III, 1954, 97);

Зрива́ти (зірва́ти) зло див. зрива́ти;

На зло кому — щоб завдати кому-небудь неприємностей.

[Бухта:] От тільки старий уже став, а то сам би вичистив палубу флагмана, на зло вам усім (Корн., І, 1955, 47);

Як (на́че і т. ін.) на зло — наче навмисно.

Він побіг через двір, щоб вискочити в інший квартал, але, як на зло, в темряві об щось спіткнувся і упав (Цюпа, Назустріч.., 1958, 56);

Я почав латати дірки. Та їх, наче на зло, було безліч (Ю. Янов., II, 1958, 69).

ЗЛО², присл. Злісно, жорстоко.

Ніяково почувала себе дівчина й тоді, коли він при ній ганив і зло висміював своїх товаришів-художників (Коз., Сальвія, 1959, 162);

// Недоброзичливо, сердито.

— Подивися на свою кралю!.. Бач, як її нарядили! — зло гукала прикажчикова жінка (Мирний, IV, 1955, 235);

А чоловіки хором: — Кажеш, землеміри вже наїхали? — Да, плани вже складають.— Диво! А в нас…— хтось лайнувся зло і сплюнув (Головко, II, 1957, 33).