1. Філософський енциклопедичний словник

казка

КАЗКА — один із найдавніших жанрів фольклору; витвір творчої уяви (індивідуальної, колективної), в якому архетипи культури втілюються у фантастичних образах і подіях. Характерною рисою К. є чітка орієнтація на моральні та естетичні цінності, яка реалізується у гострих сюжетних колізіях, що завжди завершуються перемогою добра над злом, краси над потворством. Укр. народні К. відбивають типові риси національного характеру, історичні сюжети визвольної боротьби ("Кирило Кожум'яка", "Котигорошко", "Яйце-райце"), традиційні моральні цінності (яскравий приклад — соціально-побутові К., центральним героєм яких є кмітлива і мудра жінка). Казкові мотиви зустрічаються в літературних пам'ятках Київської Русі, в творах письменників-полемістів XVI — XVII ст., в літературній творчості багатьох укр. письменників та поетів XVIII — XX ст. Розробка у річищі європейського літературного і філософського романтизму (кін. XVIII — поч. XIX ст.) тематики національного відродження стимулювала інтерес до першоджерел духовності й відтак — до збирання та обробки К. (найвідоміші постаті — нім. філологи Якоб і Вільгельм Гримм). Укр. казкарська традиція приваблювала Антоновича, Срезнєвського, Костомарова, Шевченка, Потебню, Франка, Лесю Українку. Авторська літературна К. відзначається тим, що в ній характерні риси народної К., зазвичай, послуговуються засобом для осмислення й передання читачеві філософських світоглядних (незрідка моралістичних) ідей та міркувань. До представників цього жанру світового рівня належать — Перро, Андерсен, Гофман, Керолл, Пушкін, Франко, Леся Українка, Мілн, Радарі, Ліндгрен.

А. Бичко

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. казка — ка́зка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ка́зки Орфографічний словник української мови
  2. казка — Байка, притча; П. міт, вигадка, фантазія неправда, брехня, нереальність. Словник синонімів Караванського
  3. казка — див. вигадка Словник синонімів Вусика
  4. казка — [казка] -кие, д. і м. -з'ц'і, мн. -зки, -зок дв'і казкие Орфоепічний словник української мови
  5. казка — -и, ж. 1》 Розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил. 2》 розм. Те, що не відповідає дійсності; вигадка, байка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. казка — • казка - один з осн. жанрів усної народнооповідальної творчості. К. близькі до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Українська літературна енциклопедія
  7. казка — Фольклорний розповідний твір про вигадані, часто фантастичні події; належить до найдавніших форм народної творчості; к. героїчно-фантастичні, про тварин, побутові. Універсальний словник-енциклопедія
  8. казка — ка́зка про бі́лого (соло́м’яного, рябо́го) бичка́. Що-небудь вигадане, надумане, нереальне. Артем надавав великої ваги в розвитку всесвітньої революції технічному винаходові. ..Чмир називав це казкою про білого бичка (О. Фразеологічний словник української мови
  9. казка — КА́ЗКА (перев. народний твір про вигадані події, вигаданих людей, іноді за участю фантастичних сил); БА́ЙКА (невеликий, перев. віршований твір). В казці звірі та птиці те саме й так само говорять, як і люди (Панас Мирний); Моторнії сини й онуки! Читайте байку для науки (Л. Глібов). Словник синонімів української мови
  10. казка — Ка́зка, -зки, -зці; казки́, казо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. казка — КА́ЗКА, и, ж. 1. Розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил. Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати, Яких було багацько див! (Котл. Словник української мови в 11 томах
  12. казка — Казка, -ки ж. Сказка. В пісні правда, а в казці брехня. посл. ум. ка́зочка. От вам казочка. Словник української мови Грінченка