казка

ка́зка

• казка

- один з осн. жанрів усної народнооповідальної творчості. К. близькі до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Термін "казка" як рівнозначний поняттям "баснь", "байка" вперше тлумачиться в словниках Лаврентія Зизанія "Лексис, сирЂчь реченія, въкратцЂ събранны и из словенскаго языка на простый рускій діялектъ истолкованы Л. Z." (1596) і Памва Беринди "Лексіконъ славеноросскій и именъ тлькованіє" (1627). Сюжети, близькі до казкових, зустрічаються в літописній л-рі Київ. Русі 10 — 12 ст.: К. про білгородський кисіль, про Микиту (Кирила) Кожум'яку та ін. Свідчення про власне російські, українські й білоруські К. належать до 17 ст. (напр., збірка легенд про чудеса Богородиці "Небо новоє" Іоаникія Галятовського, 1666). Найголовніша жанрова особливість К. — художня вигадка і розважальність. Сюжет К. завжди викінчений, динамічний; фізичні й духовні якості персонажів гіперболізовані. Ідея торжества добра над злом у К. утверджується оптимістично: добро неминуче перемагає, і все завершується щасливою кінцівкою. За змістом К. поділяються на кілька різновидів. Це — К. про тварин (генетично найдавніші), гол. персонажі в яких — звірі що уособлюють певні людські риси (лисиця — хитрість, улесливість; заєць — боягузство; ведмідь — вайлуватість та ін.). Частина цих К має виразне дидакт. спрямування і по суті є своєрідними нар. байками. Серед К. про тварин сформувався такий жанровий різновид як кумулятивна казка — твори для дітей, що виховують логічне й аналітичне мислення, послідовність запам'ятовування ("Коза з горіхами" "Горобець і бадилинка" та ін.). Давніми є також фантастичні (чарівні, героїчні, пригодницькі) К., де органічно поєднані міфічне фантастичне та героїчне начала. Сили зла й неправди тут уособлюються в таких істотах як змій лиха чарівниця, але переважають персонажі: син бідняка, син удовиці, падчерка, сирітка працьовитий селянин, гноблений паном, та ін. з виразним соціально-становим спрямуванням. У героїчних К. діють безстрашні народні богатирі Вернигора, Вернидуб, Котигорошко та ін. Жанровий різновид — соціально-побутові К., що відбили процеси соціального розшарування експлуататор. суспільства, його антагоніст конфлікти. Більшість соціально-побутових К відзначається гострою викривальністю, чітким розмежуванням персонажів, що репрезентують річні класові сили ("Про Правду і Кривду" "Як мужик пана обдурив", "Допомога Довбуша бідакові" та ін.). Окрема група цього різновиду — К. антицерковні. Позитивні персонажі (кмітливий селянин, розважливий наймит і т. д.) виражають інтереси трудового народу, не сприймають церк. догм, реліг. забобонів ("Піп і наймит", "Аби гроші — гріха не буде" тощо). Із соціально-побутовими К органічно пов'язані К.-новели і К.-притчі, поширені у фольклорі багатьох народів; сюжети їх про вередливих, язикатих жінок, зажерливого чоловіка, винахідливого злодія тощо ("Язиката Хвеська", "Трапила коса на камінь" та ін.) К.-притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду що утверджує справедливість осн. норм нар. моралі ("Ківш лиха", "Про клепки і бочку" та ін ).

Перші публікації К. з'явилися в 19 ст зокрема надр. два випуски "Народних південноросійських казок" І. Рудченка (1869, 1870) "Малоруські народні перекази і оповідання" М. Драгоманова (1876) та ін. К. збирали і вивчали П. Куліш, Є. Гребінка, П. Чубинський, І. Франко, В. Гнатюк, А. Димінський, Д Яворницький, Г. Сухобрус, М. Зінчук, П. Лінтур, І. Чендей, С. Пушик, Ю. Ярмиш, І Березовськии, Л. Дунаєвська, О. Бріцина та ін К. відіграла важливу роль у розвитку багатьох жанрів худож. л-ри, зокрема дитячої На Україні К. широко використовували Т Шевченко І. Франко, Леся Українка, С. Руданський, Б. Грінченко, Олена Пчілка, В. Королів-Старий та ін., в рад. час — О. Іваненко, М Годованець, О. Ковінька, А. Косматенко, Н. Забіла, М Пригара, В. Симоненко, Ю. Ярмиш та ін. З 1976 К. друкуються в серії "Українська народна творчість", а з 1984 — у багатотомній "Бібліотеці української усної народної творчості". Під час публікацій К. використовується світовий індекс сюжетів, прийнятий у міжнар Фольклористиці (покажчик Аарне — Томпсона).

Виконавці та поширювачі К. — нар. оповідачі казкарі. На Україні в дорад. період відомими казкарями були Р. Чмихало, Х. Провора, І. Розсолода, А. Грицуняк, Т Гринишин, А. Крицький та ін.; за рад. часу — С. Пуздрач, К. Дерев'янченко, А. Крупій, А. Калин, В. Королович, М. Галиця, Ю. Ревть та ін. Іл. див. на окремому аркуші, с. 256 — 257.

Вид.: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским, т. 2. Малорусские сказки. СПБ, 1878; Українські народні байки (Звіриний епос). "Етнографічний збірник", 1916, т. 36 — 37; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Ужгород, 1969; Казки про тварин. К., 1979; Народные русские сказки А. Н. Афанасьева, т. 1 — 3. М., 1984 — 85; Казки народів СРСР. К., 1987; Сказки народов мира, т. 1 — 2. М., 1987 — 89; Соціально-побутова казка. К., 1987; Чарівна торба. Ужгород, 1988; Українські народні казки. К., 1988; Казки народів світу. К., 1989.

Літ.: Новиков Н. В. Образы восточнославянской волшебной сказки. Л., 1974; Пропп В. Я. Морфология сказки. М., 1969; Ярмиш Ю. Ф. У світі казки. К., 1975; Шабліовський В. Є. Ритм фантастичної казки. "Слов'янське літературознавство і фольклористика", 1986, в. 15; Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка. К., 1987; Бріцина О. Ю. Українська народна соціально-побутова казка (специфіка та функціонування). К., 1989.

І. П. Березовський.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. казка — ка́зка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ка́зки Орфографічний словник української мови
  2. казка — Байка, притча; П. міт, вигадка, фантазія неправда, брехня, нереальність. Словник синонімів Караванського
  3. казка — див. вигадка Словник синонімів Вусика
  4. казка — [казка] -кие, д. і м. -з'ц'і, мн. -зки, -зок дв'і казкие Орфоепічний словник української мови
  5. казка — -и, ж. 1》 Розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил. 2》 розм. Те, що не відповідає дійсності; вигадка, байка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. казка — Фольклорний розповідний твір про вигадані, часто фантастичні події; належить до найдавніших форм народної творчості; к. героїчно-фантастичні, про тварин, побутові. Універсальний словник-енциклопедія
  7. казка — ка́зка про бі́лого (соло́м’яного, рябо́го) бичка́. Що-небудь вигадане, надумане, нереальне. Артем надавав великої ваги в розвитку всесвітньої революції технічному винаходові. ..Чмир називав це казкою про білого бичка (О. Фразеологічний словник української мови
  8. казка — КАЗКА — один із найдавніших жанрів фольклору; витвір творчої уяви (індивідуальної, колективної), в якому архетипи культури втілюються у фантастичних образах і подіях. Характерною рисою... Філософський енциклопедичний словник
  9. казка — КА́ЗКА (перев. народний твір про вигадані події, вигаданих людей, іноді за участю фантастичних сил); БА́ЙКА (невеликий, перев. віршований твір). В казці звірі та птиці те саме й так само говорять, як і люди (Панас Мирний); Моторнії сини й онуки! Читайте байку для науки (Л. Глібов). Словник синонімів української мови
  10. казка — Ка́зка, -зки, -зці; казки́, казо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. казка — КА́ЗКА, и, ж. 1. Розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил. Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати, Яких було багацько див! (Котл. Словник української мови в 11 томах
  12. казка — Казка, -ки ж. Сказка. В пісні правда, а в казці брехня. посл. ум. ка́зочка. От вам казочка. Словник української мови Грінченка