обґрунтування
ОБҐРУНТУВАННЯ — 1) У логіці і методології науки — процес оцінки різних форм знання (висловлювань, гіпотез, теорій). У розвитку філософської думки сформувалися дві лінії розуміння О.: О. як встановлення відповідності елементів системи теоретичного знання зовнішнім по відношенню до системи умовам і О. як встановлення відповідності певного логічного елемента системи системі в цілому, визначення його місця і функцій в логічній системі. Перша лінія О. орієнтована на емпіричне підтвердження теоретичного знання і використовує суто емпіричні критерії, норми, оцінки. Друга лінія О. орієнтована на встановлення логічних відношень між висловлюваннями, які обґрунтовуються, і відношеннями, які мають статус логічного базису системи. О. в логіці набирає форми логічного доведення. Сучасна наука обирає складну, багаторівневу модель О., яка включає емпіричні, логічні, метатеоретичні та філософські методи, критерії й оцінки наукового знання. 2) О. в широкому смислі слова — регламентація та еталонізація результатів будь-якої пізнавальної діяльності. В цьому випадку О. виступає не як оцінка в системі знання, а як оцінка в системі діяльності.
Значення в інших словниках
- обґрунтування — обґрунтува́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- обґрунтування — [обґрунтуван':а] -н':а, р. мн. -ан' Орфоепічний словник української мови
- обґрунтування — -я, с. 1》 Дія за знач. обґрунтувати. 2》 Сукупність доказів, фактів, аргументів для переконання в чому-небудь, на потвердження чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обґрунтування — ОБҐРУНТУВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. обґрунтува́ти. У математиці роль програм відіграють теореми, а роль їх обґрунтувань – доведення теорем (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
- обґрунтування — Обґрунтува́ння, -ння (дія) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)