покора

ПОКОРА — життєва позиція, форма поведінки соціального суб'єкта, яка визначається залежністю від волі іншого суб'єкта. П. — умова існування усіх соціальних інституцій (кожний соціальний порядок спирається на визнання певних цінностей та вияв П. щодо головних загальноприйнятих норм), особливо системи владних відносин. У філософській традиції проблема П. осмислювалася вже за часів Античності. Героїзм передбачав покірливе ставлення до власної долі, готовність гідно і жертовно зустріти її веління. Разом із тим П. не передбачала пасивного очікування — за людиною (особливо за філософом) визнавалося право жити, демонструючи незалежність від обставин, свободу від страху, зневагу до всього, що хвилює і жахає пересічну людину (така незалежність від обставин визначалася античними філософами як атараксія).

В. Заблоцький

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покора — поко́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. покора — ПОКОРА – ПОКІРНІСТЬ, ПОКІРЛИВІСТЬ Покора (кому, чому, перед ким-чим і без додатка). Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги тощо: покора батькові, рабська покора, тримати в покорі. Покірність, -ності, ор. Літературне слововживання
  3. покора — Покірність, покірливість, поступливість, слухняність, послух, зст. смирення, послушенство; (рабська) смиренність; (долі) непротивлення, д. неогинання. Словник синонімів Караванського
  4. покора — -и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. || Поступливість, слухняність, покірливість. || Непротивлення долі; смиренність. Тримати в покорі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. покора — ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Панас Мирний); Цілувати батька в руку – стародавній український звичай... Словник української мови у 20 томах
  6. покора — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст. Словник синонімів української мови
  7. покора — Поко́ра, -ри, -рі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. покора — ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Мирний, II, 1954, 130)... Словник української мови в 11 томах
  9. покора — Поко́ра, -ри ж. Покорность, смиреніе. К. Дз. 226. Мир. ХРВ. 289. Цнота і покора не має місця у панського двора. Ном. № 1313. Що питали, на все одмовляв з покорою. МВ. (О. 1862. І. 102). Словник української мови Грінченка