1. Словник української мови в 11 томах

покора

ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість.

Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Мирний, II, 1954, 130);

Цілувати батька в руку — стародавній український звичай, що символізує особливу шану й покору батькові (Смолич, Мир.., 1958, 258);

// Поступливість, слухняність, покірливість.

Гадюку в пазусі він мусив вигрівати теплом власного тіла, га? Хто ж це? Параска, майже безмовної покори жінка? Одарка? (Ле, Ю. Кудря, 1956, 19);

На виду одна покора, одна слухняність, тільки в очах у кожного та в закушених губах Гладун читав приховані насмішки (Гончар, Людина.., 1960, 68);

// Непротивлення долі; смиренність.

[Неофіт-раб:] «Терпливість і покора» тільки й чув я від вас сьогодні (Л. Укр., II, 1951, 232);

На чому будувала в цій ситуації свій авторитет свята церква? На синівському послуху, на страху перед караючою господньою десницею, на рабській покорі (Вільде, Сестри.., 1958, 34);

Поет [І. Франко] заперечує буржуазно-клерикальну проповідь покори, примирення з експлуататорським ладом, сподівання «від бога» кращого життя на землі (Іст. укр. літ., І, 1954, 518).

З поко́рою; В поко́рі — покірно, виявляючи покору.

Вона з покорою приймала грубість о. Василя (Коцюб., І, 1955, 331);

Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів (Забіла, У.. світ, 1960, 132);

Трима́ти (держа́ти) в поко́рі кого —- примушувати кого-небудь беззаперечно виконувати накази, розпорядження, вимоги і т. ін.

На полі ратному бив він ворогів і великих бояр тримав у покорі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 22);

Поміщики,.. захопивши собі всю землю, весь час тримали населення в жорстокій покорі (Тич., III, 1957, 519).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покора — поко́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. покора — ПОКОРА – ПОКІРНІСТЬ, ПОКІРЛИВІСТЬ Покора (кому, чому, перед ким-чим і без додатка). Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги тощо: покора батькові, рабська покора, тримати в покорі. Покірність, -ності, ор. Літературне слововживання
  3. покора — Покірність, покірливість, поступливість, слухняність, послух, зст. смирення, послушенство; (рабська) смиренність; (долі) непротивлення, д. неогинання. Словник синонімів Караванського
  4. покора — -и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. || Поступливість, слухняність, покірливість. || Непротивлення долі; смиренність. Тримати в покорі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. покора — ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Панас Мирний); Цілувати батька в руку – стародавній український звичай... Словник української мови у 20 томах
  6. покора — ПОКОРА — життєва позиція, форма поведінки соціального суб'єкта, яка визначається залежністю від волі іншого суб'єкта. П. — умова існування усіх соціальних інституцій (кожний соціальний порядок спирається на визнання певних цінностей та вияв... Філософський енциклопедичний словник
  7. покора — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст. Словник синонімів української мови
  8. покора — Поко́ра, -ри, -рі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. покора — Поко́ра, -ри ж. Покорность, смиреніе. К. Дз. 226. Мир. ХРВ. 289. Цнота і покора не має місця у панського двора. Ном. № 1313. Що питали, на все одмовляв з покорою. МВ. (О. 1862. І. 102). Словник української мови Грінченка