покора
ПОКО́РА, и, ж.
Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість.
Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Панас Мирний);
Цілувати батька в руку – стародавній український звичай, що символізує особливу шану й покору батькові (Ю. Смолич);
// Поступливість, слухняність, покірливість.
Гадюку в пазусі він мусив вигрівати теплом власного тіла, га? Хто ж це? Параска, майже безмовної покори жінка? Одарка? (Іван Ле);
На виду одна покора, одна слухняність, тільки в очах у кожного та в закушених губах Гладун читав приховані насмішки (О. Гончар);
// Непротивлення долі; смиренність.
[Неофіт-раб:] “Терпливість і покора” тільки й чув я від вас сьогодні (Леся Українка);
На чому будувала в цій ситуації свій авторитет свята церква? На синівському послуху, на страху перед караючою господньою десницею, на рабській покорі (Ірина Вільде);
Поет [І. Франко] заперечує буржуазно-клерикальну проповідь покори, примирення з експлуататорським ладом, сподівання “від бога” кращого життя на землі (з навч. літ.).
○ (1) З поко́рою; В поко́рі у знач. присл. – слухняно, покірно.
Вона з покорою приймала грубість о. Василя (М. Коцюбинський);
Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів (Н. Забіла).
Значення в інших словниках
- покора — поко́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- покора — ПОКОРА – ПОКІРНІСТЬ, ПОКІРЛИВІСТЬ Покора (кому, чому, перед ким-чим і без додатка). Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги тощо: покора батькові, рабська покора, тримати в покорі. Покірність, -ності, ор. Літературне слововживання
- покора — Покірність, покірливість, поступливість, слухняність, послух, зст. смирення, послушенство; (рабська) смиренність; (долі) непротивлення, д. неогинання. Словник синонімів Караванського
- покора — -и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. || Поступливість, слухняність, покірливість. || Непротивлення долі; смиренність. Тримати в покорі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- покора — ПОКОРА — життєва позиція, форма поведінки соціального суб'єкта, яка визначається залежністю від волі іншого суб'єкта. П. — умова існування усіх соціальних інституцій (кожний соціальний порядок спирається на визнання певних цінностей та вияв... Філософський енциклопедичний словник
- покора — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст. Словник синонімів української мови
- покора — Поко́ра, -ри, -рі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- покора — ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Мирний, II, 1954, 130)... Словник української мови в 11 томах
- покора — Поко́ра, -ри ж. Покорность, смиреніе. К. Дз. 226. Мир. ХРВ. 289. Цнота і покора не має місця у панського двора. Ном. № 1313. Що питали, на все одмовляв з покорою. МВ. (О. 1862. І. 102). Словник української мови Грінченка