святість

СВЯТІСТЬ — 1) вищий ступінь онтологічної досконалості, що започатковує надприродну єдність могутності, праведності і краси; 2) здатність божественного начала чинити очисний перетворювальний вплив на навколишнє буття; 3) властивість конечної істоти (людини) внаслідок самозречення набувати якостей провідника зазначеного надприродного впливу. Слов'янські лексеми, що позначають С., пов'язані з індоєвропейським *k'uen-to — "зростання", "набухання", "підсилення" (Топоров); євр. "kodesh" імплікує значення "відокремленості", "очищеності", "недоторканності"; лат. "sanctus" — "непорушності", "встановлення", "узаконення". За основоположним релігійним уявленням, С. постає передусім як атрибут Бога; її необхідними корелятами виявляються: С. як переображення тварного світу (пор. поняття "святого місця", напр., єрусалимського Храму або Печерського монастиря в Києві тощо) і С. як цілісна характеристика людини, що досягла "обоження". У світській літературі терміни "С.", "святий" характеризують вищий ступінь моральної досконалості людини; значення онтологічної могутності зникає, натомість акцентуються жертовність, несхибність і непорушність моральних засад, духовна краса. За Левінасом, "заклик С." у цьому розумінні передує турботі існування й асоціюється з "пріоритетом іншого переді мною". Аксіологічним втіленням ідеї С. постають святині. На відміну від цінностей, святині мають значно вищий рівень онтологічної вкоріненості, а отже, здатні ангажувати людей незалежно від їхнього власного вибору. Через це проблема толерантності у сфері співіснування святинь постає незрівнянно гостріше, ніж у сфері цінностей.

Т. Чайка

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. святість — -тості, ж. 1》 Властивість за знач. святий 1), 2), 4), 5). || Риси, властиві святому (у 2 знач.). 2》 рідко. Те саме, що святиня 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. святість — свя́тість 1 іменник жіночого роду властивість від: святий свя́тість 2 іменник жіночого роду місце, предмет релігійного поклоніння Орфографічний словник української мови
  3. святість — 1. релігійна вартість, ототожнювана в абсолютному сенсі з Богом; приписується також релігійним інституціям (Церква), особам (святі), речам (святі книги); 2. сакральне — протилежність профанному. Універсальний словник-енциклопедія
  4. святість — СВЯ́ТІСТЬ, тості, ж. 1. Властивість за знач. святи́й 1, 2, 4, 5. [Неофіт-раб:] Врятувати вона однаково себе не може, та що́ їй з того, коли буде знати про гріх і святість? Краще хай не знає! (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  5. святість — СВЯ́ТІСТЬ, тості, ж. 1. Властивість за знач. святи́й 1, 2, 4, 5. [Неофіт-раб:] Врятувати вона однаково себе не може, та що́ їй з того, коли буде знати про гріх і святість? Краще хай не знає!... Словник української мови у 20 томах
  6. святість — [св’ат'іс'т'] -тос'т'і, ор. -т'іс'т'у Орфоепічний словник української мови