натура

нату́ра

(від лат. natura – природа)

1. заст. Природа, об’єктивна дійсність, реальність.

2. Природжена властивість, характер, вдача людини.

3. Реальні явища, істоти й предмети, які художник зображує, спостерігаючи як модель.

4. Об’єкти знімання кінофільму, що провадиться на тлі природи (міський або сільський пейзаж).

5. Товари, продукти як платіжний засіб, що замінює гроші.

Джерело: Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. натура — нату́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. натура — Природа; дійсність; (людська) вдача, характер; Р. натурник, натурниця; пр. НАТУРОЮ, продуктами, не грішми. Словник синонімів Караванського
  3. натура — -и, ж. 1》 тільки одн., заст.Природа. 2》 Те, що реально існує; дійсність. У (в) натурі — у справжньому вигляді, в дійсності. 3》 Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; вдача... Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. натура — 1. природа 2. вдача, див. характер Словник чужослів Павло Штепа
  5. натура — НАТУ́РА, и, ж. 1. тільки одн., заст. Природа. Вдарив страшний грім .. Наставало одно з тих явищ натури, перед котрими в Індії леви та тигри стають смирніші од ягнят (І. Нечуй-Левицький); Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (В. Словник української мови у 20 томах
  6. натура — Натура не клітка, не дасться переробити. Натуру змінити не легко. Ніхто не знає натуру попову, три слові скаже, тай бере корову. Про священиків дуринів, що за треби кажуть собі дорого платити. Давно за треби брали священики корову, бика, вівці, то що. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. натура — И, ж. 1. Тіло. ◇ Розраховуватись натурою — розраховуватись статевими зносинами. 2. ◇ В натурі — реально, насправді. А після цього ще й виправдовуватиметься, що не при ділах, що це, братуха, без моєї вини, бля буду, зуб даю... в натурі, слово пацана (А. Дністровий). Словник сучасного українського сленгу
  8. натура — (-и) ж. Словник жарґонної лексики української мови
  9. натура — Поняття, яке означає в філософії об'єктивну (матеріальну) дійсність, природу, на противагу суспільствові; субстанція як основа дії буття. Універсальний словник-енциклопедія
  10. натура — НАТУРА див. природа Філософський енциклопедичний словник
  11. натура — ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст. Словник синонімів української мови
  12. натура — НАТУ́РА, и, ж. 1. тільки одн., заст. Природа. Вдарив страшний грім.. Наставало одно з тих явищ натури, перед котрими в Індії леви та тигри стають смирніші од ягнят (Н.-Лев., II, 1956, 390); Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (Сам. Словник української мови в 11 томах
  13. натура — рос. натура 1. Природа, дійсність, реальність. 2. Природжена властивість, характер, вдача людини. 3. Товари продовольчі й непродовольчі як платіжний засіб, що замінює гроші. Eкономічна енциклопедія
  14. натура — Натура, -ри ж. 1) Природа. Вовча натура тягне до лісу. Чуб. І. 239. 2) Натура, характеръ. Гарний хлопець на натуру, гарно грав на бандуру. н. п. Нехай сердиться, коли в його така сердита натура. Шевч. (О. 1862. VI. 17). Словник української мови Грінченка