натура

НАТУ́РА, и, ж.

1. тільки одн., заст. Природа.

Вдарив страшний грім .. Наставало одно з тих явищ натури, перед котрими в Індії леви та тигри стають смирніші од ягнят (І. Нечуй-Левицький);

Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (В. Самійленко).

2. Те, що реально існує; дійсність.

Користуючись топографічним планом, проект інженерної споруди переносять у натуру (з наук. літ.).

3. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер.

У нього натура, як у тура (Номис);

Що ж з нею вже зробиш, коли вона таку натуру має! (Леся Українка);

По своїй натурі я не можу, не вмію бути вдоволеним (О. Довженко);

Павло Чубинський мав веселу, діяльну натуру, її чарівність ріднила його не лише з дорослими, а й з дітьми (з наук.-попул. літ.);

// Людина, що має певну вдачу, характер.

Він нагадував собою ті натури, що звуться цільними, тобто мають у своєму існуванні домінанту, якій усі інші потреби й пристрасті підпорядковуються або зовсім відкидаються (В. Підмогильний);

Одна з гувернанток – Олена Мельникова – .. видавалася їй теж натурою винятковою (М. Слабошпицький).

4. тільки одн. Товари, продукти і т. ін. як платіжний засіб замість грошей.

Податки [князеві] в великій мірі платили тухольці натурою (І. Франко);

Форми феодальної ренти були різні: селяни сплачували чинш, відбували панщину, віддавали феодалові данину натурою (з наук.-попул. літ.).

5. Живі істоти, предмети і явища як безпосередній об'єкт зображення.

Я ніколи не забуду однієї своєї поїздки для вибору натури до кінофільму “Земля” (О. Довженко);

А не погана для портрета натура – лице біле, чисте, як у весняній воді перемите, а чуб, брови чорні, чоло високе, ніс рішучий (М. Стельмах);

// Людина, яка позує перед художником.

– Де ви взяли натуру? – питає жінка. – Це моя дочка! – відповідає художник (О. Донченко);

І. І. Бродський мав рідкісний дар працювати з натурою. Важко перелічити, хто йому позував (з наук.-попул. літ.).

(1) З нату́ри – з безпосереднього об'єкта.

Лефевр любить і визнає тільки рисунок з натури, в усьому ж іншому йому просто зраджує смак (М. Слабошпицький);

За допомогою Сошенка він [Т. Шевченко] вивчав анатомію, перемальовував з натури класичні гіпсові фігури (з наук. літ.);

Не зра́джувати / не зра́дити своє́ї нату́ри (вда́чі) див. зра́джувати;

Перело́млювати / переломи́ти нату́ру (но́ров і т. ін.) див. перело́млювати.

◇ (2) Поети́чна нату́ра (вда́ча) у кого – хто-небудь у своїх діях керується більше почуттями, ніж розумом; у когось почуття, душевні переживання панують над розумом.

– Натура у вас поетична, Іване Семеновичу, .. от і посивіли вже, а захоплюєтесь, як той студент (В. Собко).

○ (3) У (в) нату́рі, у знач. присл.:

а) у справжньому вигляді, в дійсності.

Мама дивиться на хмарку, віддзеркалену в застиглій поверхні води, потім скидає очима вгору і дивиться на хмарку в натурі (Ю. Смолич);

б) властиво, притаманно.

– Ги! – вирвалось у Савки, якому взагалі не в натурі було спокійно дивитись на їжу, а тут ще й горілка (В. Винниченко).

◇ (4) Дру́га нату́ра – що-небудь невід'ємне від когось, органічне ніби вроджене.

Може, вона і взагалі не може бути інакшою, може, оця незграбна примітивна манірність уже в'їлася їй наскрізь, стала другою натурою і нічим її не проб'єш? (О. Гончар);

А звичка, як відомо, друга натура (Д. Міщенко);

Стан заклопотаності й тривоги, який став для багатьох другою натурою, поступається місцем стану спокою, свободи, довіри й легкості (із журн.);

Че́сна душа́ (нату́ра) див. душа́;

(5) Широ́ка нату́ра (вда́ча):

а) характер енергійної людини.

Дід Йосип був громадським діячем іншого типу, мав іншу, може ширшу, а вірніше – непосидющу натуру, усім цікавився, до всього хотів дійти (Д. Бедзик);

Люди в степах – де ще стрінеш людей такої широкої вдачі, де красуні такі, як наші? (О. Гончар);

б) людина, здатна на легковажний вчинок, як свідчення щедрості, великодушності і т. ін.

Мій батько, широка мужицька вдача, потайний алкоголік, що протрачує періодично грубі суми в картах (Н. Кобринська);

в) щедра, щира вдача.

Сергієва широка натура, викохана в широких степах, випестившись за живоття батька, дала собі волю після його смерті (І. Нечуй-Левицький).