1. Словник української мови в 11 томах

натура

НАТУ́РА, и, ж.

1. тільки одн., заст. Природа.

Вдарив страшний грім.. Наставало одно з тих явищ натури, перед котрими в Індії леви та тигри стають смирніші од ягнят (Н.-Лев., II, 1956, 390);

Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (Сам., І, 1958, 101).

2. Те, що реально існує; дійсність.

Користуючись топографічним планом, проект інженерної споруди переносять у натуру (Інж. геод., 1959, 71).

◊ У (в) нату́рі — у справжньому вигляді, в дійсності.

Мама дивиться на хмарку, віддзеркалену в застиглій поверхні води, потім скидає очима вгору і дивиться на хмарку в натурі (Смолич, II, 1958, 12).

3. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер.

У нього натура, як у тура (Номис, 1864, № 13328);

Що ж з нею вже зробиш, коли вона таку натуру має! (Л. Укр., V, 1956, 136);

Від натури все. Яка в кого натура, така й совість (Тют., Вир, 1960, 82);

Овеча натура; Вовча натура; Груба натура; Весела натура; Звіряча натура; Вразлива натура; Глибока натура; Широка натура.

4. тільки одн. Товари, продукти і т. ін. як платіжний засіб замість грошей.

Податки [князеві] в великій мірі платили тухольці натурою (Фр., VI, 1951, 37);

Колгоспники почали одержувати на трудодні набагато більше натурою і грішми (Наука.., 9, 1957, 2).

5. Живі істоти, предмети і явища як безпосередній об’єкт зображення.

Я ніколи не забуду однієї своєї поїздки для вибору натури до кінофільму "Щорс" (Довж., III, 1960, 288);

За допомогою Сошенка він [Т. Шевченко] вивчав анатомію, перемальовував з натури класичні гіпсові фігури (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 21);

// Людина, яка позує перед художником.

— Де ви взяли натуру? — питає жінка. — Це моя дочка! — відповідає художник (Донч., VI, 1957, 627).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. натура — нату́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. натура — Природа; дійсність; (людська) вдача, характер; Р. натурник, натурниця; пр. НАТУРОЮ, продуктами, не грішми. Словник синонімів Караванського
  3. натура — -и, ж. 1》 тільки одн., заст.Природа. 2》 Те, що реально існує; дійсність. У (в) натурі — у справжньому вигляді, в дійсності. 3》 Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; вдача... Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. натура — 1. природа 2. вдача, див. характер Словник чужослів Павло Штепа
  5. натура — НАТУ́РА, и, ж. 1. тільки одн., заст. Природа. Вдарив страшний грім .. Наставало одно з тих явищ натури, перед котрими в Індії леви та тигри стають смирніші од ягнят (І. Нечуй-Левицький); Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (В. Словник української мови у 20 томах
  6. натура — Натура не клітка, не дасться переробити. Натуру змінити не легко. Ніхто не знає натуру попову, три слові скаже, тай бере корову. Про священиків дуринів, що за треби кажуть собі дорого платити. Давно за треби брали священики корову, бика, вівці, то що. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. натура — И, ж. 1. Тіло. ◇ Розраховуватись натурою — розраховуватись статевими зносинами. 2. ◇ В натурі — реально, насправді. А після цього ще й виправдовуватиметься, що не при ділах, що це, братуха, без моєї вини, бля буду, зуб даю... в натурі, слово пацана (А. Дністровий). Словник сучасного українського сленгу
  8. натура — (-и) ж. Словник жарґонної лексики української мови
  9. натура — нату́ра (від лат. natura – природа) 1. заст. Природа, об’єктивна дійсність, реальність. 2. Природжена властивість, характер, вдача людини. 3. Реальні явища, істоти й предмети, які художник зображує, спостерігаючи як модель. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. натура — Поняття, яке означає в філософії об'єктивну (матеріальну) дійсність, природу, на противагу суспільствові; субстанція як основа дії буття. Універсальний словник-енциклопедія
  11. натура — НАТУРА див. природа Філософський енциклопедичний словник
  12. натура — ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст. Словник синонімів української мови
  13. натура — рос. натура 1. Природа, дійсність, реальність. 2. Природжена властивість, характер, вдача людини. 3. Товари продовольчі й непродовольчі як платіжний засіб, що замінює гроші. Eкономічна енциклопедія
  14. натура — Натура, -ри ж. 1) Природа. Вовча натура тягне до лісу. Чуб. І. 239. 2) Натура, характеръ. Гарний хлопець на натуру, гарно грав на бандуру. н. п. Нехай сердиться, коли в його така сердита натура. Шевч. (О. 1862. VI. 17). Словник української мови Грінченка