трофей

трофе́й

(франц. trophée, з грец. τρόπαιον – пам’ятник перемоги, від τροπή – змушення до втечі)

1. Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни.

2. Переносно – речова пам’ятка, пов’язана з перемогою, подвигом.

Джерело: Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. трофей — (фр. < грец.) 1. Пам'ятка, що первісно споруджувалася зі зброї переможеного ворога. 2. Згодом меморіальна споруда у вигляді стовпа, монументального тумулуса або оточеного колонадою толоса, що підносився на високому постаменті... Архітектура і монументальне мистецтво
  2. трофей — (у бою) здобич, (шкіра з голови) скальп, ЖМ. (свідок успіху) пам'ятка Словник синонімів Караванського
  3. трофей — [трофей] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, р. мн. -йіў Орфоепічний словник української мови
  4. трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови у 20 томах
  5. трофей — Трофе́й, -фе́я; -фе́ї, -фе́їв Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. трофей — трофе́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  7. трофей — Здобич, винагорода, див. надгорода Словник чужослів Павло Штепа
  8. трофей — -я, ч. 1》 перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. 2》 Яка-небудь річ як пам'ятка, як свідчення перемоги, подвигу, успіху в чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови в 11 томах