трофей

трофе́й

-я, ч.

1》 перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич.

2》 Яка-небудь річ як пам'ятка, як свідчення перемоги, подвигу, успіху в чому-небудь.

|| У мисливців – забитий звір, птах; взагалі те, що здобуте на полюванні.

3》 Орнаментальна прикраса у вигляді військового спорядження.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. трофей — трофе́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. трофей — (у бою) здобич, (шкіра з голови) скальп, ЖМ. (свідок успіху) пам'ятка Словник синонімів Караванського
  3. трофей — [трофей] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, р. мн. -йіў Орфоепічний словник української мови
  4. трофей — Здобич, винагорода, див. надгорода Словник чужослів Павло Штепа
  5. трофей — трофе́й (франц. trophée, з грец. τρόπαιον – пам’ятник перемоги, від τροπή – змушення до втечі) 1. Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни. 2. Переносно – речова пам’ятка, пов’язана з перемогою, подвигом. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови у 20 томах
  7. трофей — Трофе́й, -фе́я; -фе́ї, -фе́їв Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови в 11 томах
  9. трофей — (фр. < грец.) 1. Пам'ятка, що первісно споруджувалася зі зброї переможеного ворога. 2. Згодом меморіальна споруда у вигляді стовпа, монументального тумулуса або оточеного колонадою толоса, що підносився на високому постаменті... Архітектура і монументальне мистецтво