трофей
трофе́й
-я, ч.
1》 перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич.
2》 Яка-небудь річ як пам'ятка, як свідчення перемоги, подвигу, успіху в чому-небудь.
|| У мисливців – забитий звір, птах; взагалі те, що здобуте на полюванні.
3》 Орнаментальна прикраса у вигляді військового спорядження.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- трофей — трофе́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- трофей — (у бою) здобич, (шкіра з голови) скальп, ЖМ. (свідок успіху) пам'ятка Словник синонімів Караванського
- трофей — [трофей] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, р. мн. -йіў Орфоепічний словник української мови
- трофей — Здобич, винагорода, див. надгорода Словник чужослів Павло Штепа
- трофей — трофе́й (франц. trophée, з грец. τρόπαιον – пам’ятник перемоги, від τροπή – змушення до втечі) 1. Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни. 2. Переносно – речова пам’ятка, пов’язана з перемогою, подвигом. Словник іншомовних слів Мельничука
- трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови у 20 томах
- трофей — Трофе́й, -фе́я; -фе́ї, -фе́їв Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови в 11 томах
- трофей — (фр. < грец.) 1. Пам'ятка, що первісно споруджувалася зі зброї переможеного ворога. 2. Згодом меморіальна споруда у вигляді стовпа, монументального тумулуса або оточеного колонадою толоса, що підносився на високому постаменті... Архітектура і монументальне мистецтво