трофей

ТРОФЕ́Й, я, ч.

1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич.

Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Крім того, вони дістали ще один пістолет з чотирма повними обоймами патронів (Ле, Клен. лист, 1960, 94);

— На моє щастя, стався на їхніх позиціях якийсь переполох, стрілянина. Вони пилку покинули — і.. до себе в окопи. Ну, я, звичайно, виліз [з дупла] і прийшов до своєї частини, ще й трофей із собою приніс — фінську пилку (Тют., Вир, 1964, 291);

Як трофеї повстанцям дісталися кілька бронекатерів з цілком справними англійськими кулеметами, баржа з вовною та навантажений пшеницею океанський транспорт (Гончар, II, 1959, 49);

Дивіться — це день переможного миру, Ці стяги — не просто воєнний трофей (Бажан, Роки, 1957, 259).

2. Яка-небудь річ як пам’ятка, як свідчення перемоги, подвигу, успіху в чому-небудь.

— От і добре зробили, що показали й нам ці Улясині трофеї [книжки], бо я, признатись по щирій правді, їх ніколи не діставала, — сказала Мокрієвська (Н.-Лев., IV, 1956, 338);

Йон мимохіть схопився рукою за хустинку, яка й досі обіймала його шию, немов боявсь, що рука дівчини ось-ось простягнеться знебачки до його шиї та стягне так легко здобутий трофей (Коцюб., І, 1955, 235);

Ядзя вернулась додому з головкою, оголомшеною компліментами, з розм’якшеним серцем, з повними куфрами [валізами] суконь,.. китиць і інших карнавалових [карнавальних] трофеїв (Кобр., Вибр., 1954, 91);

*У порівн. Макар розстебнув польову сумку і витягнув з неї товстий том ветеринарного довідника. Трахнув долонею по книжці, потім, піднявши вгору, продемонстрував її, мов якийсь незвичайний трофей (Добр., Тече річка.., 1961, 161);

// У мисливців — забитий звір, птах; взагалі те, що здобуте на полюванні.

А ті, що несуть забитого кабана, — дуже веселі, бо такий мисливський трофей трапляється не дуже часто (Вишня, II, 1956, 163);

Сьогодні хлопець має вже першого трофея — забитий шуліка (Донч., II, 1956, 289);

Любила [Клавда] розповідати про те, що роги, он ті, над буфетом вгорі, подарував їй як трофей князь під час полювання (Вільде, Сестри.., 1958, 451).

3. Орнаментальна прикраса у вигляді військового спорядження.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. трофей — трофе́й іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. трофей — (у бою) здобич, (шкіра з голови) скальп, ЖМ. (свідок успіху) пам'ятка Словник синонімів Караванського
  3. трофей — [трофей] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, р. мн. -йіў Орфоепічний словник української мови
  4. трофей — Здобич, винагорода, див. надгорода Словник чужослів Павло Штепа
  5. трофей — трофе́й (франц. trophée, з грец. τρόπαιον – пам’ятник перемоги, від τροπή – змушення до втечі) 1. Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни. 2. Переносно – речова пам’ятка, пов’язана з перемогою, подвигом. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. трофей — ТРОФЕ́Й, я, ч. 1. перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. Серед трофеїв у хлопців був великий шовковий парашут. Словник української мови у 20 томах
  7. трофей — -я, ч. 1》 перев. мн. Зброя, військове майно і т. ін., захоплені переможцем у ворога під час війни; воєнна здобич. 2》 Яка-небудь річ як пам'ятка, як свідчення перемоги, подвигу, успіху в чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. трофей — Трофе́й, -фе́я; -фе́ї, -фе́їв Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. трофей — (фр. < грец.) 1. Пам'ятка, що первісно споруджувалася зі зброї переможеного ворога. 2. Згодом меморіальна споруда у вигляді стовпа, монументального тумулуса або оточеного колонадою толоса, що підносився на високому постаменті... Архітектура і монументальне мистецтво