фея
фе́я
(франц. fée, від лат. fatum – доля)
1. У західноєвропейській міфології чарівниця, що може бути доброю чи лихою до людей.
2. Переносно – чарівна жінка. Ф’ЄФ (франц. fief)
у Франції за феодалізму те саме, що й феод, лен (1).
Джерело:
Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- фея — фе́я іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- фея — див. ЧАРІВНИЦЯ; (добра) ІД. доброчинниця; П. красуня. Словник синонімів Караванського
- фея — див. німфа, потаміда, сирена Словник чужослів Павло Штепа
- фея — ФЕ́Я, ї, ж. У міфології деяких західноєвропейських народів – істота жіночої статі (звичайно доброзичлива), здатна творити чудеса; чарівниця. Привиджується мені, ніби феї, побравшись за руки, легко пливуть в місячному сяйві понад водою (І. Словник української мови у 20 томах
- фея — -ї, ж. У міфології деяких західноєвропейських народів – істота жіночої статі (звичайно доброзичлива), здатна творити чудеса; чарівниця. || перен. Про жінку, яка чарує своєю грацією, красою і т. ін., яка робить добро, приносить щастя тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- фея — Фе́я, фе́ї, фе́єю; фе́ї, фей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- фея — ФЕ́Я, ї, ж. У міфології деяких західноєвропейських народів — істота жіночої статі (звичайно доброзичлива), здатна творити чудеса; чарівниця. Привиджується мені, ніби феї, побравшись за руки, легко пливуть в місячному сяйві понад водою (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах