любий

1. кожний, всілякий, будь-який

2. це улюблений

Джерело: Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. любий — (який викликає любов) дорогий, милий, жаданий, поет, ненаглядний. Словник синонімів Полюги
  2. любий — лю́бий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. любий — (серцю) дорогий, близький; (друг) милий, б. з. люб'язний; (гість) приємний, жаданий; як ім. ЛЮБИЙ <�ЛЮБА>, коханий <�кохана>, любчик <�любця>, дуся. Словник синонімів Караванського
  4. любий — ЛЮ́БИЙ, а, е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. – От люба в нас дитина Юрко! – часом говорила Маруся до чоловіка (І. Словник української мови у 20 томах
  5. любий — -а, -е. 1》 Який викликає любов до себе; дорогий та близький серцю. 2》 Те саме, що коханий 1). || Сповнений кохання. 3》 у знач. ім. любий, -бого, ч.; люба, -бої, ж. Той (та), кого люблять, кохають. 4》 Якого люблять; коханий (у 3 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. любий — Любий, любий, любимий, перший-ліпший, перший-кращий, будь-який, кожний, усякий, улюблений «У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», — кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий... «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  7. любий — світ не ми́лий (не лю́бий) кому. Хто-небудь зневірився, відчув байдужість, відразу до життя. Одного часу став мені світ не милий. Так мені тяжко, так мені було важко, наче ота скеля лягла на мої груди (І. Фразеологічний словник української мови
  8. любий — [л'убией] м. (на) -бому/-б'ім, мн. -б'і Орфоепічний словник української мови
  9. любий — див. бажаний; коханий; чоловік Словник синонімів Вусика
  10. любий — ДОРОГИ́Й (який викликає високі почуття, близький серцю, необхідний), МИ́ЛИЙ, РІ́ДНИЙ, ЛЮ́БИЙ, ЗАПОВІ́ТНИЙ, ЗАВІ́ТНИЙ рідше, ДОРОГОЦІ́ННИЙ підсил., СВЯЩЕ́ННИЙ підсил., СВЯТИ́Й підсил. Словник синонімів української мови
  11. любий — ЛЮ́БИЙ, а, е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (Н.-Лев., III, 1956, 288); — Тимко любий мені — і все тут! З ним хоч на край світу піду (Тют. Словник української мови в 11 томах