любий

ЛЮ́БИЙ, а, е.

1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю.

– От люба в нас дитина Юрко! – часом говорила Маруся до чоловіка (І. Нечуй-Левицький);

Ну, як то віддати єдину любу дитину в такий Вавилон [місто], та ще в науку, де самі паничі вчаться! (Б. Антоненко-Давидович);

– Тату, любий, а як справи у тебе? Ти теж хвилювався, тату? Ой, та не можу ж я, слаба жінка, втішати вас обох! (В. Владко);

Наша люба вітчизна повинна мати в цих морях колонію, котра належала б їй, тільки їй одній (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).

2. Те саме, що коха́ний 1.

– Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба (Т. Шевченко);

– Се я, Прокопе! Ксеня! Твоя люба! Твоя одинока! (І. Франко);

Молода смуглявка так причарувала старого пана своїми чорними як ніч очима, що через неї йому зовсім стала вже не люба власна дружина (А. Кащенко);

Моя люба Мар'яночка краща мені, як сестричка, – як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Леся Українка);

// Сповнений кохання.

Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Н. Кобринська).

3. у знач. ім. лю́бий, бого, ч.; лю́ба, бої, ж. Той (та), кого люблять, кохають.

Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Т. Шевченко);

– Прости мені... Люба... Жити без тебе не можу. .. прощу, але не бреши, Марусю! Чуєш? Не бреши! Був хтось? (Люко Дашвар).

4. Якого люблять; коханий (у 3 знач.).

Я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі (М. Коцюбинський);

Вона підійшла б до цієї голови, до цієї рідної, любої, бідної голови, обняла б її, притулила б до грудей собі (В. Винниченко).

5. З яким приємно провести час, якого чекають (про гостя).

Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Номис);

– Тепер же я прошу вас, любі гості, .. Прийняти заразом од мене дяку (П. Куліш);

– Такого меню і стільки калорій цілком вистачає на те, щоб Ваш любий гість замислився, а чи не залишитися йому з Вами .. трохи довше (М. Матіос);

– Любії гості, не погребуйте невеличким гостинцем, що зараз вам сюди принесуть (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

// у знач. ім. лю́бий, бого, ч.; лю́ба, бої, ж. Уживається у звертанні як вираження фамільярності або зневаги.

– Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. – Любий мій, не вчіть мене... (О. Довженко).