наслідник

Значення в інших словниках

1. наслідник — наслі́дник іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
2. наслідник — Наслі́дник. Наступник, спадкоємець. Мусить числити ся з тим фактом наслідник бл[аженної] п[амяти] владики (Б., 1895, 19, 1) // рос. наследник- наступник, спадкоємець. Українська літературна мова на Буковині
3. наслідник — див. СПАДКОЄМЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
4. наслідник — -а, ч., соц. Наступник (престолу, царства). Великий тлумачний словник сучасної мови
5. наслідник — НАСЛІ́ДНИК, а, ч., розм. 1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її. [Шевцов:] Ти мій наслідник, а як ти оженишся з нею мужичкою, то я в тебе однімаю наслідство!.. (Б. Словник української мови у 20 томах
6. наслідник — НАСЛІ́ДНИК, а, ч., розм. 1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її. Він.. знав також, що се його єдиний син, наслідник його маєтку (Фр., V, 1951, 280); Хотілось би наслідника, хазяїна у двір, бо дівчата, відомо, чужа користь (Збан. Словник української мови в 11 томах