наслідник

НАСЛІ́ДНИК, а, ч., розм.

1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її.

[Шевцов:] Ти мій наслідник, а як ти оженишся з нею мужичкою, то я в тебе однімаю наслідство!.. (Б. Грінченко);

– В моєї матері сьогодні якась “кава”, бо чую, що наслідник мого батька разом з жінкою приходять до неї (О. Кобилянська);

– Гарна молодиця... А наслідника як назвали? – Теж Добриком... Добринею... (В. Малик);

– Хотілось би наслідника, хазяїна у двір, бо дівчата, відомо, чужа користь (Ю. Збанацький).

2. перен. Продовжувач чиєї-небудь справи, діяльності; наступник.

– Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм (В. Стефаник);

Хто може знати, що йому [Святославу] у голові снується. Він тепер великий князь київський, наслідник Володимира, Ярослава, Мономаха (Б. Лепкий);

Хоча Господь не благословив його [отця Антонія] потомством, він міг мати духовних дітей, своїх наслідників (Г. Пагутяк).

(1) Наслі́дник престо́лу – син монарха або інша особа, до якої повинна перейти влада в монархічній державі.

В Александрії на початку 30-х років втопився у Нілі .. улюбленець і наслідник престолу, грек за походженням, Антіной (Н. Королева).