1. Словник української мови в 11 томах

наслідник

НАСЛІ́ДНИК, а, ч., розм.

1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її.

Він.. знав також, що се його єдиний син, наслідник його маєтку (Фр., V, 1951, 280);

Хотілось би наслідника, хазяїна у двір, бо дівчата, відомо, чужа користь (Збан., Малин. дзвін, 1958, 90).

Наслі́дник престо́лу — син монарха чи інші особа, до якої повинна перейти влада в монархічній державі.

Вона [поема "Катерина"] була присвячена В.А. Жуковському, відомій і високопоставленій особі, вихователю наслідника престолу, людині, близькій до царського двору (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 42).

2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності; наступник.

— Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм (Стеф., II, 1953, ЗО).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наслідник — наслі́дник іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. наслідник — Наслі́дник. Наступник, спадкоємець. Мусить числити ся з тим фактом наслідник бл[аженної] п[амяти] владики (Б., 1895, 19, 1) // рос. наследник- наступник, спадкоємець. Українська літературна мова на Буковині
  3. наслідник — див. СПАДКОЄМЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
  4. наслідник — -а, ч., соц. Наступник (престолу, царства). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. наслідник — 1. спадкоємець, наступник 2. це послідач (хто йде слідами) Словник чужослів Павло Штепа
  6. наслідник — НАСЛІ́ДНИК, а, ч., розм. 1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її. [Шевцов:] Ти мій наслідник, а як ти оженишся з нею мужичкою, то я в тебе однімаю наслідство!.. (Б. Словник української мови у 20 томах