наголовач

Значення в інших словниках

1. наголовач — наголо́вач іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. наголовач — -а, ч. 1》 Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха. 2》 діал. Наголовок (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наголовач — НАГОЛО́ВАЧ, а, ч. 1. Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха. [Семен (зняв з одвірка наголовач і віжки):] Я піду осідлаю вам коня (Я. Галан). 2. діал. Наголовок (у 1 знач.). Словник української мови у 20 томах
4. наголовач — наголова́ч верхня частина капелюха (ст): Целя в літнім бронзовім пальті і в білім солом'янім капелюсі з широкими крисами й червоно-жовтою кокардою на наголовачі спішила на пошту (Франко)||наголовок Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. наголовач — НАГОЛО́ВАЧ, а, ч. 1. Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха. [Семен (зняв з одвірка наголовач і віжки):] Я піду осідлаю вам коня (Галан, І, 1960, 508). 2. діал. Наголовок (у 1 знач.). Словник української мови в 11 томах
6. наголовач — Наголо́вач, -ча м. Оглавль (у узды). Словник української мови Грінченка