наголовач
НАГОЛО́ВАЧ, а, ч.
1. Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха.
[Семен (зняв з одвірка наголовач і віжки):] Я піду осідлаю вам коня (Я. Галан).
2. діал. Наголовок (у 1 знач.).
Целя в літнім бронзовім пальті і в білім солом'янім капелюсі з широкими крисами і червоно-жовтою кокардою на наголовачі спішила на пошту (І. Франко);
Витягнув .. Гаврило невеличку крисаню з круглим стіжкуватим наголовачем (С. Ковалів).
3. розм. Те саме, що наголі́в'я 2.
І Костянтин .. поцілував Ярославові руку, яка тримала наголовач меча (П. Загребельний).
4. діал. Товкач у ступі.
Кожна ступа складалася з горизонтально поставленої колоди із видовбаним зверху заглибленням циліндричної форми, в яке засипали зерно, а також товкача (“товк ”, “ступір”, “наголовач”) (з наук.-попул. літ.).
Значення в інших словниках
- наголовач — Наголо́вач: — (капелюха) — тут: ободок капелюха [16] — уздечка [22] Словник з творів Івана Франка
- наголовач — наголо́вач іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- наголовач — -а, ч. 1》 Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха. 2》 діал. Наголовок (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- наголовач — наголова́ч верхня частина капелюха (ст): Целя в літнім бронзовім пальті і в білім солом'янім капелюсі з широкими крисами й червоно-жовтою кокардою на наголовачі спішила на пошту (Франко)||наголовок Лексикон львівський: поважно і на жарт
- наголовач — НАГОЛО́ВАЧ, а, ч. 1. Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха. [Семен (зняв з одвірка наголовач і віжки):] Я піду осідлаю вам коня (Галан, І, 1960, 508). 2. діал. Наголовок (у 1 знач.). Словник української мови в 11 томах
- наголовач — Наголо́вач, -ча м. Оглавль (у узды). Словник української мови Грінченка