мандрувати

Значення в інших словниках

1. мандрувати — мандрува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. мандрувати — Подорожувати, справляти мандри, блукати за морем, дк. вдаритися в мандри; (пішки) не близький світ топтати; (з краю в край) кочувати, блукати <�у світах>, неґ. тинятися <�по світу>, волочитися; (згубивши дорогу) блудити;... Словник синонімів Караванського
3. мандрувати — див. іти; тинятися; ходити Словник синонімів Вусика
4. мандрувати — -ую, -уєш, недок. 1》 Здійснювати мандрівку. || перен. Переноситися думками. 2》 розм. Іти, їхати. || жарт. Іти, ходити на незначну відстань. || Відправлятися, вирушати в дорогу. 3》 перен. Передаватися (про предмети). Великий тлумачний словник сучасної мови
5. мандрувати — МАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Здійснювати мандрівку. Раз якось навідався до його [нього] один італієць, з котрим Гельє, мандруючи, запізнався в Флоренції (М. Коцюбинський); Вона [Л. Українка] через .. хворобу багато мандрувала (М. Словник української мови у 20 томах
6. мандрувати — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
7. мандрувати — МАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Здійснювати мандрівку. Ось раз, мандруючи з Дрогобича до Борислава, він пригадав собі свого патрона Вольфа (Фр. Словник української мови в 11 томах
8. мандрувати — Мандрува́ти, -рую, -єш гл. 1) Странствовать, путешествовать, ѣздить. Де то моя Катерина з Івасем мандрує? Шевч. 79. Я гадаю мандрувати. 2) Отправляться, ѣхать, уходить. Ой не плачте ви, карії очі, од роду мандруючи. Чуб. V. 888. Словник української мови Грінченка