1. Словник української мови Грінченка

мандрувати

Мандрува́ти, -рую, -єш

гл.

1) Странствовать, путешествовать, ѣздить. Де то моя Катерина з Івасем мандрує? Шевч. 79. Я гадаю мандрувати.

2) Отправляться, ѣхать, уходить. Ой не плачте ви, карії очі, од роду мандруючи. Чуб. V. 888. Сватай мене, Марку, чи не оддасть мати. Як не оддасть мати, будем мандрувати. Мет. 99.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мандрувати — мандрува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мандрувати — Подорожувати, справляти мандри, блукати за морем, дк. вдаритися в мандри; (пішки) не близький світ топтати; (з краю в край) кочувати, блукати <�у світах>, неґ. тинятися <�по світу>, волочитися; (згубивши дорогу) блудити;... Словник синонімів Караванського
  3. мандрувати — див. іти; тинятися; ходити Словник синонімів Вусика
  4. мандрувати — -ую, -уєш, недок. 1》 Здійснювати мандрівку. || перен. Переноситися думками. 2》 розм. Іти, їхати. || жарт. Іти, ходити на незначну відстань. || Відправлятися, вирушати в дорогу. 3》 перен. Передаватися (про предмети). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. мандрувати — МАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Здійснювати мандрівку. Раз якось навідався до його [нього] один італієць, з котрим Гельє, мандруючи, запізнався в Флоренції (М. Коцюбинський); Вона [Л. Українка] через .. хворобу багато мандрувала (М. Словник української мови у 20 томах
  6. мандрувати — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
  7. мандрувати — Мандрува́ти, -ру́ю, -ру́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. мандрувати — МАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Здійснювати мандрівку. Ось раз, мандруючи з Дрогобича до Борислава, він пригадав собі свого патрона Вольфа (Фр. Словник української мови в 11 томах