мандрувати

МАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Здійснювати мандрівку.

Ось раз, мандруючи з Дрогобича до Борислава, він пригадав собі свого патрона Вольфа (Фр., VIII, 1952, 376);

Раз якось навідався до його один італієць, з котрим Гельє, мандруючи, запізнався в Флоренції (Коцюб., III, 1956, 8);

Майже два з половиною тисячоліття тому у гирлі Борисфена.. мандрував історик Геродот (Жур., Звич. турботи, 1960, 17);

[Йоганна:] Своїм достатком я йому служила і всій його громаді помагала, ., щоб мав гурток прихильних коло себе, мандруючи між людом непривітним (Л. Укр., III, 1952, 162);

Вона [Л. Українка] через.. хворобу багато мандрувала (Рильський, III, 1956, 287);

// перен. Переноситися думками.

Вслухаючись у голос Москви, Михайло щовечора мандрував у свою молодість, у дитинство (Загреб., Європа. Захід, 1961, 180).

2. розм. Іти, їхати.

Не знав Троянець ні один, Куди се так вони мандрують, Куди їх мчить Анхизів син (Котл., І, 1952, 113);

Застебнувши комір шинелі, я мандрую напівтемними провулочками (Кол., На фронті.., 1959, 21);

// жарт. Іти, ходити на незначну відстань.

До церкви дзвін, А пан Охрім, Бувало, в шинк мандрує (Г.-Арт., Байки.., 1958, 135);

Через тин мандрувала сусідська молодиця (Ле, Ю. Кудря, 1956, 167);

// Відправлятися, вирушати в дорогу.

Виглянь, голубко, Та поворкуєм, Та посумуєм; Бо я далеко Сю ніч мандрую (Шевч., І, 1963, 87);

Микола з товаришами мандрував з села (Н.-Лев., II, 1956, 195).

3. перен. Передаватися (про предмети).

І мандрує нова сокира з рук до рук (Фр., IV, 1950, 193);

Листівки мандрували від села до села (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 25).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

мандрувати

Значення в інших словниках