мощі

Мо́щі, -щів, -щам

Джерело: Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мощі — МО́ЩІ, е́й, мн. Висохлі, муміфіковані рештки (інколи — окремі кістки) людини, що її церква вважає святою. Взявши хрест із святими мощами, свячену воду і кропило, він рішився слідувати за отцем Спиридоном (Фр. Словник української мови в 11 томах
  2. мощі — МО́ЩІ, е́й, мн. Висохлі, муміфіковані рештки (інколи – окремі кістки) людини, що її церква вважає святою. Взявши хрест із святими мощами, свячену воду і кропило, він рішився слідувати за отцем Спиридоном (І. Словник української мови у 20 томах
  3. мощі — Мо́щі, -щей ж. мн. Мощи, останки. Ой я ж кажу — в саду лежу, аж я в нехворощі, ізсушилась, ізв'ялилась, тілько мої мощі. н. п. Словник української мови Грінченка
  4. мощі — Нетлінні рештки тіла святого, які є предметом релігійного вшанування Словник церковно-обрядової термінології
  5. мощі — -ей, мн. Висохлі, муміфіковані рештки (інколи – окремі кістки) людини, що її церква вважає святою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. мощі — як (мов, на́че і т. ін.) мо́щі. 1. Хтось дуже худий, виснажений і т. ін. на́че живі́ мо́щі. — Підходжу я до цього сухого, як тараня (чоловіка) ,.. ну, наче живі мощі тобі, аж дивитися незручно (М. Стельмах). 2. зі сл. худи́й, сху́днути і т. ін. Фразеологічний словник української мови
  7. мощі — мо́щі множинний іменник висохлі, муміфіковані рештки, інколи – окремі кістки людини, що її церква вважає святою Орфографічний словник української мови