мрець

Значення в інших словниках

1. мрець — мрець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. мрець — див. МЕРТВЯК. Словник синонімів Караванського
3. мрець — див. мертвий Словник синонімів Вусика
4. мрець — мерця, ч. Померла людина; покійник. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. мрець — МРЕЦЬ, мерця́, ч. Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (М. Коцюбинський); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (І. Муратов); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
6. мрець — мрець : ◊ мрець <�її> не схоті́в би про люту, недобру жінку (ст): Його жінку знаю добре. Була собі нічого. Опісля стала такою, що навіть мрець її не схотів би. Це, певне, з жовчі (Селепко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. мрець — ходя́чий (живи́й) мрець (мертве́ць). 1. Дуже худа, виснажена, немічна і т. ін. людина. У мене перед очима стоять привиди — київські звільнені з неволі громадяни, живі мерці (О. Довженко). 2. Людина, що втратила інтерес до життя, байдужа до всього. Фразеологічний словник української мови
8. мрець — ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Словник синонімів української мови
9. мрець — МРЕЦЬ, мерця́, ч. Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Коцюб., II, 1955, 352); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (Мур., Бук. Словник української мови в 11 томах
10. мрець — Мрець, мерця́ м. Мертвець. Єв. І. XI. 41. Він дуже боявся мерців. Левиц. І. Як у мерця очі не заплющені — на вмірущого. Ном. 312. Словник української мови Грінченка